Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: ГОЛОДОМОР. 23. Прокляття матері., автор: Анатолій)

Ви зачепили надто болючу тему. І подали її так, як завважили за потрібне. А я її прочитав. І маю теж свою думку. Тому й висловлю. Зауважу тільки, що мій батько у віці девяти років пережив це лихоліття. та й так я мав свого часу багато розмов про Голодомор з тими, хто крізь нього пройшов
Тому маю ряд зауважень.
Перше - суто літературне. Вам, певно би, вартувало не акцентувати увагу на загальновідомих фактах, які можна прочитати в багатьох довілниках та свідченнях про Голодомор, бо це подає Ваші твори не як літературний доробок, а як статтю в районну газету до роковин трагедії. А зосередитися треба було на випадках, як з тою дівчиною Це звучало б набатом по убієнних голодом і западало б у душу важким каменем, який і за роки не виймеш.
Друге - історія з дівчиною, дійсно, своєю суттю є витвором літератури, от тільки подати її вартувало би з точки зору людини, яка переходить трагедію, а не розповідає про неї з відстані літ. Враження були б цілісніші. Хоча й так усе ж западає в душу.
Третє - в історії зі зїденим хлопчиком, в достовірність якої я вірю на всі триста відсотків, все ж не погоджуюся з розставленими Вами акцентами. Чому Ви несете прокляття всьому селу? Та навіть тій жінці, що різала задля наїдку дитину, не варто сипати прокляття на її память. Щоби зрозуміти суть її поведінки, треба хоча б уявити, що вона переживала. А люди елементарно сходили з розуму. Казав мені один чоловік, свідок трагедії, що "ми тоді ходили, немов без душі". Ні смерть не сприймали, як смерть, ні жалю не відчували, ні співчуття. Все застував голод. Все заступав омріяний хліб, якого просто не було. Їли дохлих коней та собак, а від людоїдства рятували не бридливість та наявність моральних засад, а суто страх покарання. Іменно так, навіть помираючи, люди боялися кари тодішньої влади. Це певним чином пояснює практично повну відсутність спротиву владі під час Голодомору. Страх репресій до такої міри прошив людський мозок, що навіть страх смерті не міг його заглушити. Колись, до речі, читав історію, що десь у Андах заблукала група чи то туристів, чи учасників авіакатастрофи., точно не памятаю. Їх знайшли половину. Що вижила, зївши іншу половину. Їх навіть не судили після врятування, просто відпустили на спокуту власною совістю. Так що, з моєї точки зору, прокляття треба роздавати зачинщикам Голодомору, а не будь-якій з описаних Вами жінок. Не виправдовую канібалізм, виправдовую жертв штучно створеної біди. І тих, кого зїли, і тих, хто втрачав розум і їв таких же нещасних, як і сам. Хай їм буде упокій і рай небесний, бо не відали, що творили, а тим, хто їх до цього довів - от тим хай буде пекло і прокляття, як символ його у наших згадках.
З повагою М.Н.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026871919631958 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати