Дякую Вам за слово, Пане Юрію. Я згідний з Вами. Така нині в Україні молодь. Діти, на мою думку, виховані в іншому - патріотиичному дусі. Я раз у році буваю в Україні, переважно у Львові. Все це бачу.Буває, сам себе питаю, чому це так мало любові до рідного, до нашого, до тУКРАЇНСЬКОГО? А відповідь у мене, це запитання: - а де були батьки тої молоді? Де вони нині? Я живу у чужині. Тут було, а і є складніше жити, все таки ми зберігаємо СВОЄ РІДНЕ. Може воно не є літератуне, але воно НАШЕ. Мова наша, це мова Надсяння, Лемківщини, Підляшшя... Все ж таки це мова НАША. В мене три сини. Всі володіють "НАШОЮ" мовою, хоч вони вже тут в Польщі покінчили український ліцей. В мене внуки, якітакож говорять, спілкуються українською. Колись син запитав свою доню, мою внучку Ганнусю: - На кого тебе зодягнути на карнавальний баль? а вона йому, що хоче на баль дитячій піти у вишиванці, бо хоче бути УКРАЇНКОЮ. А це польська школа. Внучці вісім років. А є у мене родина в Україні, а ще й у львові яка соромиться свого. Це жах. ..Добра Вам бажаю. З повагою Василь Шляхтич з Польщі
© Василь Шляхтич, 05-03-2016 |
