Моє слово на думку, висловлену на фейсбуці,
щоб у Львові на місце пам’ятника Кульчицькому, поставити пам’ятних польському королю Собєському
Дорогі друзі. Хтось на фейсбуці написав, щоб поставити у Львові на постаменті, на якому стоїть Кульчицький, польського короля Яна Собєського. Той хтось, це мабуть українець, а може і український історик, який живе десь у Києві. Там і написано, що він, тобто Собєський походив з руського (читай - українського роду). На жаль нічого там про те, що він ДОБРОГО зробив для НАШОГО народу. Коли я це прочитав, мені стало дуже сумно. Я в Польщі живу від народження, а то вже більше шістдесяти років. Польське думання, здається, добре знаю. На жаль зрозуміти думання українця, який живе в Україні, а ще й історика, я збагнути не в силі. Поляки НАШІ сліди затирають на землях цілого Закерзоння. Багата кількість з них надалі живе «великою Польщею» давніх років, тобто Речи Посполитою з часів Ягелонів. На землях теперішньої Польщі роблять все, щоб асимілювати НАШ народ, а сліди нашого минулого на НАШИХ етнічних землях нищать, тобто затирають. Хто поїде в моє рідне Надсяння, або в Лемківщину чи Холмщину, той побачить, що там діється. Акцією "Вісла" нас було насильно викинуто з рідних ЕТНІЧНИХ земель. А тоді вони що? Церкви перетворили на костьоли, на цвинтарях пасуться корови. Не скажу вже про нищення НАШИХ церков на Холмщині у тридцятих роках минулого сторіччя польською владою, а бувало що і польським католицьким костьолом. Операції "Вісла", як злочин засудити ні сейм, ні окремі політичні партії, групи не хочуть. А ще не так давно говорили, що це злочин комуністичної влади. Комуністичної влади немає, а злочин супроти нашого народу залишився. Чого бояться поляки?... Відповідь на таке запитання не мені давати. Я тепер живу на західних, по німецьких землях післявоєнної Польщі. В околишніх селах і містечках майже знищено всі по німецькі нагробні пам’ятники. В одному з сіл (село Нівіска), що біля Зеленої Гори з нагробних споруд збудовано смітник на цвинтарі. споруджений десятки років тому і стоїть по нинішній день... Жахлива дійсність. Затирають сліди Наші на землях Закерзоння, німецькі сліди на західних і північних землях нинішньої Польщі... Нині живуть ще свідки історії. Знають, як є, як було. Але через 100, 200 років, а може лишень за кілька десятків років, хто буде про це знати, що на тих землях жили через сотні років «не поляки»? В нашій Україні про українців, які зупинились в польській державі опісля закінчення ІІ Світової Війни в школах на уроках історії нічого, або майже нічого не вчать, не говорять. Хто має говорити, коли вчителі, це люди, яким байдужа НАША історична правда. Історики про це знають і пишуть і говорять. Але в Україні хто їх слухає нині, а хто буде слухати чи читати в майбутньому, якщо з малку дітей до історії не приготовить ШКОЛА? Хтось скаже, прецінь діти мають своїх батьків. Це правда, але й тим батькам діди боячись комуністичної влади БОЯЛИСЯ. А в Україні, в якій я останніми роками стараюсь в міру часто бувати, бачу, що по селах на цвинтарях польські нагробні дошки стоять. Буває, знищені часом, але стоять. Ніхто їх не руйнував і не руйнує. Львів - Личаків. Почитайте польські праві, або католицькі газети. Там пишуть, що в Україні все, що польське або зруйноване, або руйнується. Не всі поляки спроможні поїхати і вернувши сказати, або написати, що це БРЕХНЯ! Я їздив також з поляками по західній Україні. Вони бачили дійсність і були схвильовані тим, що пишеться в Польщі про Україну і українців. Я сказав до них: -
Ви бачили як є, напишіть до своїх газет про те, що ви бачили.
Що польських слідів УКРАЇНЦІ не затирають. Вони мені на це: - Газети того не напишуть. Їм писати так, щоб загострювати відносини між нашими народами. Нема тижня, щоб в газетах не було писане про «польські креси». В школах про це говорять ПОЛЬСЬКІ вчителі своїм учням. Яку правду вписують в голови дітей знаємо і бачимо. А що говорять вчитель історії в Україні нашим дітям? Тому, Пане Юрію, ця Ваша думка, щоб поставити пам’ятник Собєському на п’єдесталі, на якому є відображений Юрій Кульчицький, який навчив пити каву австрійців, українців, поляків, а може й взагалі європейців не лиш у Львові, НАШОМУ Львові , це погана думка. Але це моє відчуття, українця, який живе в Польщі, на тих "Odzyskanych Ziemiach" не тому, що я так хотів, або мої батьки, але тому, що тут нас насильно викинули з рідного Надсяння, щоб асимілювати. На багато їм це вдалося. Багато сімей відкинуло свою історію. Покинуло свою ПРАБАТЬКІВСЬКУ віру східного обряду. Багато поміняло свої прізвища, а бувало що і імена надані НАШИМИ священиками в церквах...Моя сімя залишилась при СВОЄМУ. Таких сімей багато в Польщі...Тут наведу ще до слів Пані Оксани. Я в повні згідний з її висловом, що в міжвоєнні роки полонізовано без згоди жителів українські прізвища. Пригадую собі, як пробували "урядово" поміняти нам прізвище з Шляхтич – Szlachtycz, на Szlachcic. Коли приходили з установ так заадресовані листи і інші папері, тато не приймали їх, і наказали нам - НЕ ПРИЙМАТИ. Так ми залишилися при своєму прізвищі. Я залишився при своєму імені... А багато наших вже має polskobrzmiące (на польську перекладені) імена і прізвища. Ось така доля НАШОГО, УКРАЇНСЬКОЛО НАРОДУ. Знаймо про це, бо коли забудемо – пропадемо.
23.10.2013р.
