Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

До чого тут П’ятихатки?

(Рецензія на твір: Ритуал , автор: Олена )

Я новачок на ГАКу. Після того, як зареєструвався, мені прийшло повідомлення, де були правила поведінки. Звідтіля дізнався, що треба писати рецензії. За старою студентською звичкою став шукати «козу», тобто зразок, з якого треба брати приклад. Став перечитувати рецензії інших. І ось в рецензії на оповідання «Ритуал» натикаюсь на назву знайомого міста – П’ятихатки. Одразу згадалося щемливе оповідання Степана Олійника «Станція Лавочне». Під час першої світової батько Олійника був в полоні в австрійців і підмітав переон на станції Лавочне. Про свої почуття до батька, коли опинився на цій станції, пише Степан Ільїч. А мій батько шістнадцятилітнім юнаком під час другої світової війни працював паровозним кочегаром на станції П’ятихатки. Тому у мене назва цієї станції завжди викликає щемливу тугу за батьком і згадку про оповідання класика. То ж зразу заходився читати оповідання «Ритуал».
Чим більше вчитувався в текст, тим настирливіше стукало в голову питання: « А до чого тут П’ятихатки»? Адже місто в цьому оповіданні, як дійова особа, не відіграє жодної ролі. Автор, назвавши місто і давши точні географічні координати, якби говорить: «Це могло статися тільки тут!» Решта півтисячі міст і тисяча селищ міського типу тут ні до чого. Не примазуйтесь. Але ж це не так. Таке могло трапитись де завгодно. Так що, на мою думку, назвавши місто автор зробив помилку.
Друга, я б сказав не помилка, а скоріше невдача, це опис привокзальної площі. Мені зрозумілий задум автора. Показати нікчемну людську метушню, щоб відтінити високий душевний стан героя. Але непотрібні деталі відволікли увагу від задуму і не дали можливості відчути те, що намагався передати автор.
Та чим далі читав, тим більше душу охоплював світлий і теплий щем. Та не такий як у Олійника. І батько, з його обпаленою юністю, і саме місто П’ятихатки тут ні до чого. Тут щось вище, світліше. Таке я відчував тільки тоді, коли читав кращі твори Григіра Тютюнника. За це й ставлю автору оцінку відмінно.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.033865213394165 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати