Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Одержимість (42) Частина ІІІ. Вниз до джерел - зорі під гладінню , автор: Viktoria Jichova)

Шекспірівське вічне "бути чи не бути" у Вас, Віко, вкладено у формат розширений, духовний. Бути зі своєю душею, котра приворожила перелесника, чи бути з вихолощеною, порожньою, де тільки освячена кимось Божа пригожість. Хоча хто може знати волю й помисли Бога? Хіба той, хто приміряє на себе його тогу, навіть гадки не маючи, що то є - Бог. Так багато богів і так мало людей. Тих, котрих відвідує перелесник їхніх снів і сподівань. Не уявлення лжебогів, поза якими нібито все не так, все у гріховних стежках, а ті перелесники, що в'ються над нами, аби ми бачили себе. Богом, як це не дивно, бути легко, особливо коли його не бачиш поза собою, людиною - важко. Бо поза нею, дійсно, нічого немає, всі світи в ній - і хлопці зі снів, і мрії зі снів, і всі минулі життя зі снів. А можливо, то й не сни, то наше життя, котре ми, заглибившись у себе, не бачимо довкола, а лиш у снах. Бо людиною бути важко ще й тому, що вона вся ховається в тобі, і ти мусиш злетіти над собою, аби її роздивитися сповна. Злетіти понад світом, якого немає поза тобою.
Отаку якусь фантасмагорію породив, Віко, похід Вашої героїні до ворожки. Чомусь не хочеться бачити там містики, хочеться бачити смисл нашого буття. І я починаю прозрівати, аби за нібито ритуальними справами побачити той світ, що поза нами, хоча поза нами його нібито не може бути апріорі.
Нібито просто повели Ви пензлем, Віко, але десь у відтінках фарб загубилася усмішка Джоконди, яка блукає поза світами, але мало хто її бачить, бо вона ховається не перед очима, вона ховається в душах. І побачити її там, ще щось на зразок побачити свої очі без дзеркала. Побачити без погляду, якимоь внутрішнім зором, що ми називаємо душею, навіть не знаючи напевно, чи вона є на світі, але знаючи, що є, бо ми її відчуваємо.
Отією прихованою глибиною я розкладений на атоми. Піду себе збирати думками, їй-богу, це навдивовижу приємне заняття, збирати себе докупи, будучи розсипаним чиєюсь думкою.
З повагою М.Н.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.039524078369141 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати