Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48093
Рецензій: 92839

Наша кнопка

Код:



Рецензії

За двома зайцями

(Рецензія на твір: *** (з циклу Ріка По"), автор: Тарас В'єнц)

© Tatchyn, 19-06-2007
Чому так? А тому, що хочу висловити одразу дві думки. Перша стосується взаєморецензування. І зумовлена вона кількома „статтями” стосовно ГАКівської спільноти взагалі і взаємоуваги дописувачів зокрема. На них можна було б не звертати ніякої уваги, бо будь-яка думка є (в першу чергу) лише суб’єктивною думкою дописувача і віддалена від об’єктивности рівно настільки, наскільки автор віддалений від Першопричини. Чи хоча б від ролі страстотерпця за українську літературу. Та все ж. Бо з цієї точки зору виходить, що я пишу похвальну рецензію (чи просто рецензію) Тарасові В’єнцу тільки тому, що він прихильно відгукнувся про декілька моїх творів. Не буду лукавити – це й так і не так.
Чому не так – тут я привів би загальночікувані аргументи, що читаю майже всіх, намагаюсь помітити цікаве, іноді відгукуюсь, частіше – ні, в силу ліні або ж браку часу і таке інше.
А от чому так – а тому що люди групуються через увагу один до одного. Це складова людської природи. Саме завдяки цьому ми живемо не поодинці, а гамузом. З цих окремих цеглин і формується фундамент чогось більшого, загального. Це і є ознакою певної взаємозацікавленої спільноти, певного літугрупування, а не випадкових окремих зайд, яким байдуже абсолютно все – починаючи з присутніх і їх творів і закінчуючи власними творами, бо зневага до інших – це зневага й до своїх рядків, виставлених тут. Який тоді був сенс авторизуватись як член ГАКівського товариства. Ця моя ремарка стосується тих, хто не приймає участі геть ні в чому, а тільки постить свої безсмертні творіння і з висоти власної уявної ролі в літературі спостерігає за реакцією. При такому відношенні варто було б очікувати відповідне відношення з боку ГАКівців – так ні ж! І їх рецензують, хвалять, сварять – хоча це спілкування в один бік. Про яку тоді клановість йде мова. Я, правда, якщо бачу що автор гребує спілкуванням, оминаю такі сторінки, але нікого й ні до чого не закликаю: кожен сам собі мірило.
Інша справа, що взаємоувага має бути „якісною” за наповненням : не”рука-руку”, а конкретно і стосовно твору – всі плюси і мінуси (чи, хоча б, частину).
Звичайно ж, піни є вдосталь – але ж це сайт з вільною публікацією: легковажне відсіюється, більш вагоме лишається. Деякі окремі збочення вловив, але вони не є правилом.
А раціональне зерно зо всіх статей одне – якість рецензування має бути на порядок вищою. Щоб не було що закинути ображеним-і-неприйнятим ревнителям чистоти рядів. Бо одне діло написати кілька слів у вигляді „чудово-пиши-ще-сподобалось-надзвичайно-респект”, і зовсім інша справа розписати те ж саме вдумливо і по-дєлу. Авторові завжди цікаво взнати не тільки плюси (це приємно), а й мінуси (це корисно) – і збоку краще видно.
Але від одних порад і нарікань рецензії не поліпшаться, тому непогано було б почати з себе (дурна порада, скажете ви, й будете праві) – кожному. Бо якщо комусь напишуть „нормальну” корисну рецензію знаків на 100-200-300, то він вже просто не зможе відписатися одним реченням (якщо не повний довбойоб, звичайно). Цей процес взаємний, тому підняти рівень рецензій можна саме так, а не примусово. Тут я акцентую саме на поезії, бо рівень рецензування прози на порядок вищий.
Звідси заклик – не чекайте рецензій, ПИШІТЬ ЇХ ( і до вас потягнуться). Бо спільнота тут цементується не тільки творами, а й рецензіями. Може, рецензіями – навіть в першу чергу, як це не парадоксально.
Ці мої замітки – лишень один клаптик, з яких складається загальний печворк ГАКівського одіяла, яке ніхто й ніколи (маю надію) на себе не перетягне.
Це був перший заєць, за яким я погнався.
Тепер другий – власне, замітки щодо вірша.
Може видати, що все оте зверху немає до цієї рецензії ніякого відношення, але це не так, тому що саме під час написання оцих рядків всі оті думки й виникли.
Цей раз реца буде короткою, бо всі сили пішли на викладене вище, і ще – щоб уникнути закидів: бач, закликав до написання 500 знаків і тримає таки слово! Позитивно-аж-противно! Нє, автор не тримає слово, і напише „нормальну” рецензію в найближчому майбутньому на щось інше. А зараз стисло:
Я не роблю скидку на рік написання, раз автор вивісив – значить ніяких скидок.
Хороший твір, грамотно складений, професійно, я б сказав. Може, ота професійність вкупі з традиційністю і нівелюють враження до спокійного сприйняття твору, до деякого несвідомо-пізнаваного очікування його плину, ну, знаєте – читаєш і майже знаєш що далі буде. Хоча, і звороти нові, і метафори гарні, але заспокійно для такої теми. Мені видало, що завдяки короткій будові речень можна змінити архітектуру вірша на більш ламану, без „стовпчиків”, що додасть напруги в цілому. За великим рахунком – немає до чого причепитися (окрім „прозрів й закляк” – попробуйте вимовити вголос, краще „прозрів і вкляк”), але ніщо й не зупиняє серце, хоча б на мить! За цією класифікацією вірш більше для розуму (голови тобто). Але – майстерно!
А стосовно архітектури, приблизно ось так (хай автор вибачає, це тільки думки, на які він просто-таки зобов’язаний не звертати уваги, хоча б тому, що автор тільки він і ніхто не має права совати свого носа куди не слід):

Я брів один долиною журби
І спотикався об кореневища
Старих дубів.
І гнівались дуби.
І я кричав.
Той крик здіймався вище
Й губився в тьмі.
І я уже не знав,
Чому я тут.
Чого кричу шалено?
Все сповила імла.
І гнів пропав.
І наче спокій повернувсь до мене.
Неначе спокій...
Марення нічне
Впіймало легко змучену істоту.
Прикрило здобич вовняним плащем,
Приспало пам\'ять,
згладило турботи.

Це нашвидкуруч, для прикладу, бо якщо посидіти довше, то можна проекспериментувати з Маяковською драбинкою, або скомпілювати – так і так, або ще якось: коротше – додати напруги! Хоча, ця думка – вона моя і тільки моя.

Всім – натхнення (навіть ображеним)!

хаха!
без поваги, Онищенко Тарас

© анонім (213.159.252.—), 17-12-2008

Саме так, друже Сергію, це вірш за мотивами "Улялюм".
Архітектурні поради забирати нема потреби, бо вони свою місію (наштовхнути автора на роздуми) виконали. І, можливо, допоможуть замислитись про це ще комусь, о.

Зі щирим привітом, Тарас.

© анонім, 21-06-2007

Коли в назві написано Ріка По, то перше, що спадає на думку - це якісь паралелі з чимось у Едгара По. Я так і подумав, але оскільки ніякого посилання не знайшов, то вирішив, що це абсолютно власний твір (за мотивами) і докопуватись не став. “Улялюм”, на жаль, не читав :(, як буде час і настрій - виправлюсь.
Щодо архітктури - поради забираю, запропонований варіант і мені не дуже до вподоби, це був просто заклик порозмислити на тему (за 10 років Ви до нього просто звикли) але знаєте, класичні стовпчики щось мені не дуже (мабуть, настрій такий).
Вони, як на мене, додають такої собі folkрозміреності, плинності. Але ж я тут тільки про своє, бо немає й двох людей, які однаково сприймають один і той же вірш.
Так що архітектурну тему закрито.

Можете звертатись обезособлено - наприклад:
- А послухайте-но.... або - А знаєте... чи - А от ще яка тема....
/ЖАРТ/
Сергій К. /з аналогічною повагою/

© анонім, 20-06-2007

Найперше - дякую за обох зайців :) Таких потужних рецензій ще не доводилось отримувати, і хоч перший заєць адресований не лише мені, все одно приємно.
Отож, під першою частиною Вашої дилогії готовий підписатися сам. Щоправда, маю враження, що“збочення” не такі вже деякі і окремі, а місцями досить відчутні. Але все-таки не є правилом, і це дає надію на майбутнє.
Щодо жанру. Переспів в даному випадку не є синонімом перекладу, а, швидше натяком на похідний характер твору. Увесь цикл (“Ріка По”) складений з вражень від невмирущої творчості Едгара Алана По. Зокрема, цей вірш є алюзією до “Улялюм”. Автор дозволив собі повністю абстрагуватись від форми, але намагався більш-менш відтворити зміст та максимально зберегти дух першоджерела. Наскільки це вдалося - можливо, хтось поділиться враженнями.

Вашу доречну підказку щодо “прозрів-закляк” вже переніс у текст. А думки стосовно архітектури, не зважаючи на всі перестороги, стали для мене до певної міри відкриттям. У запропонованій нарізці вірш виглядає як “не мій” і кардинально змінює звучання. Тому, не змінюючи вигляду цього вірша, пораду мотаю на вус.

Ще раз дякую, друже, за “похвальну (чи просто) рецензію”. Завжди радий спілкуванню !

З повагою, Тарас В'єнц.

p.s. Чи можна довідатись Ваше ім'я, бо важко вибрати форму звертання :)

© Тарас В'єнц, 20-06-2007

я теж сприймав це як самостійний твір. бо якщо є першоджерело, (все не вичитаєш) то строфіку, певно ж, треба лишити.
К.

© анонім, 20-06-2007

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44360780715942 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …