Неначе спокій... О, нічна маро !
Облудна ти і всі твої принади.
Зоря ранкова огненним пером
Продерла ніч, ствердИвши світла владу.
У небо знялись круки навісні,
І я ловив їх погляди ворожі
І далі йшов в химернім напівсні,
Аж поки не надибав огорожі.
Я позіхнув, вдививсь, прозрів і вкляк:
О, Боже, що це ?.. Склеп якийсь біліє.
Підходжу ближче ... й падаю навзнак.
В притворі – напис: “склеп моєї МРІЇ”.
На схилі літ і на початку зим
Я до плити тулився головою.
Їв очі дим. І , мабуть, через дим
Гірка сльоза котилася щокою.
***
1997р.
