Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51567
Рецензій:	96015

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Покидьки, автор: Катерина Омельченко)

По тексту, мові, змісту немає претензій. Є скоріш відчуття, що дечого не сприймаю. Довго думав, чого саме. Прочитав твір ще вдень, але рецензії відразу не давав, усе думав, що ж не сприймаю. Ну, героїня така вся розхристана, та таких море, герой, вийди на вулицю, цілий натовп, батьки, як батьки, усі в дітях, хоча їх і не розуміють, Славко-"милашка", від якого нудить, теж цілий натовп таких довкола. То що ж не сприймаю? І раптом осінило - такого життя. От не до душі мені голий нігілізм. Заперечення всього і вся - не мій коник. Чомусь більше тягне до розуміння людини, до занурення в її глибини, до розуміння, як такого. І раптом у кінці твору надибую на те саме розуміння. Спершу якось не примітив. А вдруге перечитуючи, побачив. Зболене, власноруч знайдене, котре вже нічим не виб'єш, бо воно не та надумана любов до Славка, а знайдене. Між помилок і пошуків, між відторгення і прихистку, між людей і себе.
А ще про великих і не тільки. Та всі ми на землі люди - ні більше, ні менше. Хай з варіаціями аж від самого й до самого, але люди. Особисто не хочу, аби мене записували ні в ангели, ні в демони, хочу, щоб називали людиною.
Оце якось так прочитав і зрозумів. Вибачайте, Катерино, коли щось не так сказав - не похвали ради чи критики лиш кажу, виключно так, як відчув.
З повагою М.Н.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.039811849594116 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати