Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Одержимість (29). Частина ІІ - Вітер, що приносить дощ, автор: Viktoria Jichova)

Подорожував по Сааремаа. Навіть карту дістав зі сховища в комоді, аби все те уявити, так би мовити, на місцевості. Взагалі люблю географічні, навіть чисто наукові книги - а тут той же типаж, от тільки літературно заколисано. Чудово.
Щоправда, отой відступ на щось неземне, чи швидше, психологічне, як почався раптово, так же скороминущо й обірвався, так що його глибин просто не встигаєш сягнути, певно, все десь попереду.
Ну й трохи політикою і сьогоденням війнуло, Віко. На отій совєцькій базі. Ніби гукнув аж до естонських островів гук нашого сходу - і провістив безславний кінець російських імперських митарств. І в авторові заговорила українка. Без посилань на будь що, просто заговорила голосом своєї нації.
І ще одне. Ви так щедро викреслюєтете з духовного світу героїні її чоловіка, що в кожнім порусі, у кожнім звуці відчувається така разюча протилежність характерів і душ людей, що іноді аж злітає з уст запитання - як вони вживаються між собою, Господи? І якось зримо проступає після цього образ коханого героїні - а як же було їй його й не знайти серед такої дрімучої самоти?
Колись у якійсь рецензії я вже, здається, писав про щось подібне і про людську душу без опори у світі. І знову виринає та сама біда серед Вашої повісті. Знайоме відчуття. Дисонанс звуків людського єства, зведених в один оркестр при несумісному репертуарі одного й іншого. Без цього не явного, але котре пронизує мимоволі текст, відчуття, Ваша повість була б напівпорожньою з незрозумілими метаннями героїні. А підводна течія самоти прибавляє твору довершеності, повноти, якоїсь метафоричності й метафізичності, істинної душевної гами відчуттів, котрі невидимі, незримі, але формують всі течії і плин ріки Вашої, Віко, повісті.
Або ж я це все собі намислив серед слів. Не знаю. Такий уже, напевно, екскаватор змостив у душі, що рию до глибин, навіть якщо, може, викопую й не зовсім те, що ховав на дно повісті автор.
З повагою М.Н.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.043643951416016 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати