Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Одержимість (27). Частина ІІ - Вітер, що приносить дощ , автор: Viktoria Jichova)

Прекрасна течія слова, де місячна ніч переходить у душу героїні, породжує образи й болі. Віко, у Вашому романі (чи повісті) сюжет - не основне. Основне - ота течія. Вона - як річка. Там круті береги, там піщані й пологі, там - вир, а там - плесо, що й оком не осягнеш. Є така потреба в душі - подавати себе, як річку. Тож подавайте, не переходьте на мілину, Ви ж там зсохнетеся не від виснаження, котрого потребує сплав по ріці, а від запустіння, відлучення від слова. Я думаю, що хай краще душа бринить, як струна, хай навіть і на межі розриву, ніж іржавіє, скручена в клубок. Бо надірватися в мелодії все-таки краще, ніж зітрухнути в мовчазному клубку. Та й, вірю, не надірветеся - ріка перерватися не може. Вона може пересохнути на безводді (читай, безслів'ї), але перерватися - ніколи. Та що це я заходився, як той батюшка біля сповіді, просто жаль буде не зустріти Вашого слова на сайті, котре Ви так необачно пророкуєте.
А відносно депресивності в сюжеті, вірніше, в деяких його частинах - то не може бути всуціль рожевого та благополучного слова, ми ж самі себе ним заколишемо й обдуримо. Бо світ далеко не рожевий, хоча й не чорний. Так, у Вас героїня, як оголений нерв, як билина в полі своєї уяви під блискавицею нещадимою - але це так мило, бачити людину зсередини, дивлячись на неї її душею. Навіть як там реве ураган самомордування. Та у Вас і не депресія, у Вас - пошук, шлях, пульс. Депресія - це у мене в "Утопленому роду". Морок. Хай навіть при прочитанні пробиває на сміх.
Дуже вдарив у душу отой жаль героїні за незродженою дитиною Але отой удар по душі я не хочу обговорювати привселюдно, хай це і художній твір. Є такі точки в житті, які кажуть більше за цілі роки і томи роздумів. Хай вони точками для власного вжитку і лишаться.
Що ще сказати? Про звіра. Та він у кожному з нас. Він сидить і зирить, принюхується до наших рук і порухів. А вже погладити його чи відпустити з цепу і боляче штрикнути, аби озвірів - то суто наше, суто наше.
Та це я дещо відхиляюся від даної частини.
Тож з надією, що "Одержимість" не піде у відпустку з сайту і з повагою М.Н.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.031308174133301 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати