Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51563
Рецензій:	96011

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Одержимість (26). Частина ІІ - Вітер, що приносить дощ , автор: Viktoria Jichova)

Хоч Ви, Віко, як казали при попередній нашій розмові, і не примушуєте мене читати кожну частину Вашої повісті, але того примусу я й не потребую, бо мене Ваш твір дійсно хвилює і вабить, аби я міг дозволити собі його пропустити. От лиш читаю, коли знаходжу час, іноді просто трохи пізніше, інколи в перших рядах.
Але відійду від балаканини про що завгодно (бо щось занадто часто відпливаю в інші, не літературні, обрії) і повернуся до твору.
Трохи. Бо початок твору знову повернув мене до думки, котра давно в мені сидить, а іноді й позирає з моїх творів - про сумісність душ. Суперечка Вашої героїні з чоловіком так яскраво й живо виписана, що після неї ледь зумів навернути свою увагу до опису міста. Так от - про сумісність. Вважаю, що не кожній людині випадає на землі щастя зустріти душу, дуже близьку за своєю, я б сказав, константою, до власної. Чому так, це питання до філософів і провидців, але факт є фактом. Інколи людина може жити серед сім'ї, в оточенні десятків близьких людей і бути в'язнем замку самоти. А прийде секунда - і біля однієї лишень людини опиниться, як на велелюдді. Звідси, напевно беруть початок джерела справжньої дружби й довгоживучого кохання. Це, видно, загадка психології, і тим паче, хто це переживав, той зі мною повністю погодиться. Є, напевно, в людині той ілюзорний привид, котрий серед буднів є фундаментом її душі. Ні, не фундаментом, небесами. Єдиними небесами, котрі, напевно, є в кожному з нас свої, власні. І коли ми раптом бачимо у своїх небесах ще когось, що має їх за свої, тоді й появляється оте одне небо на двох, котре й об'єднує.
Стоп, знову мене понесло кудись у задзеркалля щирих розмов. Тож укотре повертаюся до твору, аби вислизнути з нього ще кудись у сторону.
Хочу пожурити Вас, Віко, за дане Вами ж означення Вашої повісті, як твору для жіноцтва. Це неправда, це Ваш самообман. "Одержимість" - достойний прояв літератури, як такої, самодостатньої і для широкого загалу з певною претензією одночасно на свого читача, вдумливого і поціновувача розлогої, тихоплинної літератури. Ні, я таки не можу себе не похвалити, ось я вже, виявляється, і вдумливий, і так далі, бо ж читач Вашого твору.
Про описи міста, природи, що створюють відчуття реальності довкола героїні і переносять читача у місця її перебування ледь не вживу, про це повторюватися не буду, бо говорив уже не раз. А ось речення "місто розтягнулося, як тиждень перед зарплатою" - це золото, а не речення, афоризм, яких ще пошукати.
Між іншим, з дитинства марив подорожами, а географія була улюбленим предметом. На жаль, не склалося, засмоктало українським колоритом, що вгніздився в буднях - і не пустило. Хіба по телебаченню та ще книгах подорожував. Оця моя "хіть" до всіляких місць нашої матінки_Землі,
напевно, й навернули мене свого часу до Вашої "Одержимості", бо почав її читати саме з опису подорожі чоловіка й жінки до країн Балтії, це вже потім я повернувся до витоків і перечитав попереднє.
Все, досить, бо цьому словесному потоку, що переростає в нескінченну балачку, не буде кінця.
На цьому з повагою М.Н.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.036314964294434 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати