Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: ПОРЯДНИЙ ГРОМАДЯНИН, автор: Турчин Євгеній)

Що ж, Євгене, як завжди прочитав Ваш твір вдумливо від початку й до кінця. Попереднього не коментував, оскільки абсолютно не вподобав.
Мені дуже імпонують Ваше ставлення до справедливості, нотки екстремізму й бажання змін. Але категоричність часто веде до самообману. Тут я не кажу, що сам правий, а лише закликаю до всебічності в оцінці людей, подій та явищ.
Головний герой оповідки нагадує мені кількох знайомих. Попри відверті комплекси й суто юнацьке світосприйняття, мені такі парубки набагато симпатичніші, аніж «досвідчені» й «побиті життям» мужі зі своїм відточеним цинізмом, статусами та посадами. Але й тут є пару проблем. По-перше, цілком можливо, що людина злиться не стільки на систему-бюрократів-ідіотів-хабарі, скільки на самого себе. Через власну м’якотілість та нерішучість ми дозволяємо терти об себе ноги. Пам’ятаю, це найчастіше траплялось зі мною у період з 18 до 21 року. Але навіть з часом, зараз, стикаючись з хамством, подеколи гублюсь, а потім побиваюсь іще з місяць через те, що там «міг гримнути і не гримнув», а там «треба було з ходу в харю бити» і т.д. В результаті починаєш ненавидіти інших: це ж вони винні; як же я-коханий можу бути винним в існуванні цієї огидної машини (чит. «своїх власних невдачах»)? І масовий розстріл – явно не вихід. Куди логічнішим є бажання зібрати волю в кулак і працювати над собою, вчитись на власних помилках.
Тема корупції та бюрократизму – це окрема розмова. Я все життя у силу можливостей борюсь із цими ганебними явищами і постійно думаю над ними. І що далі, то все більше схиляюсь до думки, що ефемерна «система» – не найголовніша проблема. Забагато бруду в головах тих, кого ця «система» стосується опосередковано, себто споживачів, простих громадян. Приміром, часто доводиться чути невдоволені виклики: «От падлюка прокурор-хабарник, таку віллу відбудував, має землі й рахунки за кордоном, секретарку жопасту...» і тощо. І я абсолютно впевнений, що дійсно: прокурор – негідник; він – огидна проститутка, яка окрім себе самого щораз продає різній сволоті Батьківщину; він ханжа і фарисей, здатний без тіні смутку носити форму з погонами та орденами й розповідати про свою величну місію боротьби зі злом. Але, перепрошую, хто його критикує? Всади цього невдоволеного і «зламаного системою» крикуна на місце прокурора, то гнів одразу милістю зміниться, а до земель за кордоном, автомобілів та подібного неодмінно долучаться яхти, літаки і заводи. Маленька злоба критикана пояснюється нічим іншим, як великою жабою, що радісно обійняла його шию: «як це так, що я – лох, який все життя провалявся з пляшкою перед телевізором, а падлюка прокурор отримав усе. Єдине, що рятує, так це, що прокурор – корупціонер-засранець, а я – хороший, я... я в десанті служив і в мене член дуже великий».
Тепер до викладу. Граматичні помилки є в усіх і це не проблема. Проблема, гадаю, в стилі. Тут наголошую, що висловлюю лише власну думку. Тож навіть якщо Ваш твір сприймуть як відвертість, а не моралізаторство, його можуть оцінити фразами на кшталт «апологія юнацького максималізму» чи «парубоцьке роздратування». В радянські часи назвали б «чорнухою» (в значенні меланхолії; зараз, наскільки розумію, це поняття вживають задля позначення насилля у творах). Навіть для мене, зізнаюсь, це не надто приємне чтиво, бо власної злоби навалом, нащо ще й чужа? Тож, хочете прислухайтесь, хочете ні, але переконаний, що для того, аби подібні твори читали, необхідно змінити стиль викладення на більш різнобарвний – більше поблажливого усміху, гумору, можна сарказму, абсурду. А вже з жартівливого, веселого тла можна й стукати у серце читачеві. Бо ж, на моє переконання, письменник – лиш той, чиї твори читають, а не той, хто пише «для себе». Останні з таким же успіхом можуть не писати, а в одних думках тішитись від «філософії» власного виробництва. А коли дійсно прагнеш змінити дійсність, коли направду не згоден, то треба діяти, навіть ціною жертв – змусити себе прогнутись під ударом, щоб потім виринути збоку і вгатити своїм крюком. Примусити себе робити «так, як треба», замість «так, як хочеться». Яскравий приклад – Є.Лєтов, який, аби не зпопситись, було перейменував свою групу з «ГО» на «Єгор и опизденевшие», одначе дуже скоро зрозумів, що такими потугами можна втратити публіку. А що тоді: самотнє бренькання на гітарі, але з розумінням, що ти один такий виключно просвітлений?
Я так пишу лише Вам, бо відчуваю потенціал гарного письменника. З тренуваннями Ви неодмінно станете майстром слова.
Тож творіть і набирайтесь досвіду. Можливістю як першого, так і другого природа наділяє далеко не кожного і ми бачимо масу сивочолих бовдурів, яких мали б поважати за їх життєвий досвід, але не можемо, бо вони не здатні той досвід доладно проаналізувати.
Успіхів!
Ілля.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.065195083618164 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати