Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Казкова країна звіра Ку (раджу прочитати)

(Рецензія на твір: Друг на ім’я Ку (продовження), автор: Настя Мельниченко)

Коли зайшла вчора на сайт, то навіть не думала, що зустріну тут таку чудову казку. Дякую Вам, Настя, що дали змогу забути про реальний світ і поринути у світ справжній, а зовсім не вигаданий. Мені так часто хотілося посміхатися, коли я читала Вашу казку, радитися з думками і спогадами, навіть лякатися (по-справжньому, а не заради гри), та то було сприйняття читача. А, як автор, я хвилювалася, чи втримаєте Ви планку, яку поставили на початку повісті, чи витримаєте емоційне навантаження, хвилювалася, чи зможете гідно розв’язати проблему, порушену у творі, чи не підете шляхом моралі – найлегшим шляхом. Але Ви не схибили, і я дуже радію.
Мені здавалося, що колись я теж ходила стежками чарівної країни Філіфан, тільки називала я її інакше і бачила дещо по-іншому, і навіть теж писала про неї (по-іншому, та все одно вірячи всім серцем). І долоні теплішали, наче торкаєшся чогось м’якого і сповненого сили (невже бузкового хутра?), і, заплющуючи очі, ніби згадуєш цей дотик з минулого чи з дивних сновидінь, що досі проходять кольоровими.
Не повірю, якщо скажете, що не бачите снів. Такі історії приходять тільки звідти.
Ви гарно пишете, відчуваєте образи і тримаєте створений світ на кінчиках пальців, хоча це важко, а іноді боляче. Та я про це, здається, казала минулого разу.
Я вірю у Ваш Філіфан, бачу, як виграє барвами Ваш світ, відчуваю холод тіней у лісі і як трави чарівної країни лоскочуть шкіру. Але відчуваю і морок, що прийшов у світ Олекси, і кров Ку на долонях (вона чомусь холодна, і здається, що витягує з тебе життя), а яким мерзенним є людство наприкінці...
Мені хотілося кивати, погоджуючись, і водночас сперечатися з Вашим світом, Настя. Я знаю, що насправді світ Олекси є нашою дійсністю, я бачу її такою кожного дня, знаю, що на ті страждання ми заслужили, але мені більше хочеться захистити світ, ніж зруйнувати, принаймні, зараз...
Й Олекса, вона справжня, класна дівчинка. Я вірю, що така дитина може існувати, я хочу йти через текст разом з нею. І мені сподобалось, що автор зміг не вести свою героїню, не пояснювати, що вона відчуває і думає, а дати змогу читачеві самому розділити почуття героїні, сперечатися з її судженнями, але на основі власного досвіду, а не нав’язаної автором моралі.
Ви сміливі, коли даєте своїм героям свободу і просто записуєте, що вони роблять, бо Олекса є вільною по-справжньому. Єдине зауваження до образу: дівчинка ходить в сьомий клас, але їй 11 років. Сьомий - це вже 13, або ж вона у п’ятому класі. Подумайте, скільки Олексі насправді, в такому віці кожен рік тягне за собою психологічні відмінності.
Мені подобається, як Ви вписуєте думки героїні в текст, настільки органічно, що іноді сприймаєш їх не як думки, а як сам текст. Це дуже гарно. Те саме стосується і подачі інформації: її якраз стільки, скільки треба, і з’являється вона саме тоді, коли потрібно.
Класні батьки, хоча їхня роль маленька, але штрихами Вам вдалося вималювати їхні образи в достатній мірі, щоб читацька фантазія добудовувала те, чого не вистачає.
Вдалася Вам психологія, як людська, так і нелюдська (маю на увазі Ку). У мене жодного разу не виникло відчуття фальші. Емоційне напруження трохи знижується завдяки світосприйняттю героїні: собаки, повторення запитання тричі тощо – це дуже потрібно. щоб від емоцій не знесло дах.
Окремо хочу вказати на атмосферу твору. Чудово зроблено. Починаючи від перших абзаців і до самого кінця, якщо потрапив в текст, то вже не відірвешся, поки не дочитаєш. Лише один раз я злякалася, що автор не втримає атмосферу, коли Олекса в Філіфані розмірковує про можливість порятунку світу. Мені просто хотілося тихесенько просити автора: "Тільки не помились, не зроби, як роблять усі, не спробуй показати, наскільки ти розумна і талановита, пройди по цьому лезу, будь ласка"... І, здається, із завданням Ви впоралися. Хоча було там ще щось у тому розділі, про що Ви не наважились сказати. Мені так здалося.
Цікавість Олекси передається читачеві, коли вона іде в ліс. Здається, ще нічого не сталося, але повітря дзвенить передчуттям від самого початку, іде емоційне нагнітання, хоча на рівні слів цього і не видно, і коли Олекса бачить Ку, то уважний читач вже зачарований текстом і відчуває справжні емоції. Мені чомусь одразу стало холодно і навіть трохи лячно, але цікавість не відпустила – так воно насправді і буває. І коли Олекса розуміє, що калюжа - то є кров, то уважний читач не просто розуміє, він відчуває (це слово просто світиться темним полум’ям), що то є справжня кров, а зовсім не вигадана, і що дійсно щось зникне, якщо чарівний звір помре, хоча поки і не розуміє, що.
Очі Ку - то окрема тема. Але сам він... Я не знаю, як це сказати, але ця істота не така проста, як здається. Вона справжня, в цьому нема ніяких сумнівів. Але вона більша за той образ, який Ви змалювали, Настя, більша за цей текст і навіть більша за всі вигадані світи.
Мені здається, що я вже зустрічалася з цією істотою, та вона мала іншу подобу. У творчості чи у сновидінні – не важливо. Вона недобра, хоча до неї важко застосувати категорії добра і зла, якими оперують люди. Ця істота є владою, не знаю навіть, хто міг би змагатися з нею волею. І при першій зустрічі з Олексою, я впевнена, що звір міг розірвати її на шматки або зробити ще щось більш жахливе. Коли в тексті опиняється ця істота, розумієш, що загибель – не найгірше, що може статися з тим, хто стане у неї на шляху.
"Хто ж поранив його?" – думала я. Ви сказали, що в тих ранах винне людство, я вірю, але мені здається, що є ще щось. Я не вірю, що Ку міг так просто здатися. Він не людина, щоб піти помирати з власної волі. Має бути якась причина.
А ще мені здається, що Ку бреше. Навіть трошки своєму автору. Про щось не розказує повністю. Жаліє автора? Не довіряє читачеві? Ця інформація змінить ставлення до нього?..
Я не знаю. Просто відчуваю, що є якась таємниця. Але ж вона не моя.
Скажу тільки, що під час читання постійно нагадувала собі, що Ку є "другом" (так сказано в назві, а значить так і є), бо в думках майже при кожній появі цього звіра зринав сумнів: "А чи друг він? Стережися, Олексо".
І ще, коли я тільки забирала з Інтернету Ваш твір, то чомусь у мене в пам’яті відклалося, що твір називається не "Друг на ім’я Ку", а "Друге ім’я Ку", тому здивувалася, коли побачила, що твір називається не так, як я запам’ятала. Я поясню. Такі речі зазвичай спрацьовують на рівні підсвідомості. Подібне може свідчити про ще один (поки не виявлений), другий шар смислів твору, пов’язаний саме з героєм Ку.
Хоча це може і нічого не означати. Якщо слова, які я навела, резонують з Вашим сприйняттям тексту, то дізнайтесь, що приховує бузковий звір. Якщо ж ні – то спишіть це на мою втому, бо текст Ваш я забирала з Інтернету вже після опівночі.

Натхнення Вам і уважних читачів, Настя!
Вірте у те, що пишете, і воно віддячить за нашу віру. Як кажуть, "повіривши, побачиш".

Можливо, колись зустрінемось у якомусь сновидінні.

З повагою, Наталка

З.І. Коли читаю, то зазвичай ставлю в тесті позначки, що сподобалось або зачепило. Якщо Вам цікаво, то можу поштою переслати Вам цей файл.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.044462203979492 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати