Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Срібло зимової казки

(Рецензія на твір: Зимівка, автор: Настя Мельниченко)

Відчуваю, що торкнулася справжньої казки. Мені не дуже подобається, як вона написана, але казка справжня, вона бринить і вабить таємницею, вона кличе за собою, осипаючи чарівним сріблом і даруючи кольорові сни.
Я вірю, що Ви, авторе, досі бачите кольорові сновидіння, а ця історія, певно, є одним з Ваших записаних снів. Так, Настя?

Трохи мовних зауважень (взагалі казку треба вичитати):
"Зимівка" – зимівля українською мовою, слово "погріб" краще замінити на льох, "год" краще замінити на рік, числа краще писати словами (це я про вік), а не цифрами, уникайте зайвих слів "своя", "свій", "свої", коли зрозуміло, що "не чужі", "Сова" - то є вона, якщо він - то краще Пугач (або підберіть іншого птаха з цього роду, їх досить багато).

Пряма мова оформлюється таким чином (це стосується й інших Ваших творів):

- Г, - а. - Г. (думка завершена, починається нова)
- Г! - а. - Г.
- Г? - а. - Г.
- Г... - а. - Г. (але в цьому випадку авторську мову краще починати з нового абзацу)
- Г, -а, - г. (думка не завершена, просто перервана авторським текстом)

У цих прикладах: Г – слова, які мовить герой, а – авторський текст.

Дотримуйтесь цього правила, будь ласка.

Твір мені сподобався, він нагадав про зимові вечори, за якими спостерігаєш з-за вікна, сидячи під теплою ковдрою з чашкою гарячого чаю у руках, добре, затишно, хочеться розповідати казки. Я люблю зимові вечори, коли тихо падає сніг, можливо тому, що народилася взимку, а ще люблю казки - дуже-дуже.
Ви пишете образно, я відчуваю текст і поринаю в нього. Наведу кілька цитат, що мені особливо сподобались:

"Люблю золоті та білі барви докупи – гарно, наче весілля. Осінь виходить заміж за зиму, вбирається у білі шати, та й після ночі 31 листопада лягає спати на дев’ять місяців, аж поки не народиться на світ айстрами та яблуками".
Як гарно Ви це сказали, а скільки інформації міститься у кількох реченнях, просто любо глянути.

"Йди, йди!.. Не казатиму нічого. Холодно, гля! І ластівки порозліталися. А самим горобцям розказувати не буду – ті такий галас здіймають, що й себе не чую!"
Як казково...

"Нявка бреде до лісу, якусь мить майорить біле тіло поміж брунату дерев, потім розчиняється ранковим туманом".
Я бачу цей ліс.

"Бабця ще не вбралася до роботи. Старий кожух (метелики казали, що то дідів, хоча діда ніхто й не пам’ятав), старі чоботі, рясна спідниця та ряднина замість фартуха, підперезана на поясі линвою".
Наскільки живий Ваш світ, що хочеться посміхатись.

"Бабця відкриває хвіртку і довго дивиться у ліс. Тину нема – є лише хвіртка. Нагадує, певно, про дні, коли можна було чекати і сподіватися, що хтось прийде".
У мене аж дух захопило: я знаю це місце, я наче там була. Дякую за цей спогад.

"Тихо хрустіли дерева, розглядаючи білі сни. Тихо хрустіла вода, пережовуючи крихітні крижинки свого тіла. Тихо хрустіли чиїсь кроки у самотньому та сонному лісі"
Гарний початок казки, тільки мені не подобається слово "пережовуючи", воно надто грубе для цього тексту.

"Всяко бувало. Колись і з зірками балакала, і блискавки вирощувала. Та якось присоромилася геть зовсім. Стіки років казали мені, що веду себе по-дурному, що соромно мене і у гості взяти, і на гулянку".
Як я розумію Вашу героїню, що самій лячно стає.

"Вийшла, сіла навпочіпки, коли бачу – папірець лежить. Я у дитинстві ой як любила папірцями бавитися. Беру його до рук, зараз, думаю, летить папірець у небезпечну мандрівку, повз дерева та паркани, і різні дива з ним стаються. А у голові: «Він же брудний, там різні болячки!». А ще: «Ото, певно, людям на потіху – тітка із папірцем по вулиці гарсає!». І тоді зрозуміла я, що вороття мені нема".
У мене аж всередині затремтіло, я була повністю у Вашому світі.

"Дівчинка встала, пройшлася кімнатою, провела рукою по вибіленій стіні, лишивши на пальцях її легкий білий поцілунок".
Класний образ, дуже емоційний.

"А, знаю-знаю!.. – сміється бабця, - Це таке місце, де можна знайти все-все, навіть те, що зникло ще того-року-на-Різдво".
Я трохи не зрозуміла цю сцену, не змогла прослідкувати за логікою героїв. Вони говорять про щось, що мені невідомо, киньте, якщо можливо, якийсь натяк у вигляді образу.

"А потім я глянула на дорогу – аж усе сіре, тільки якийсь дивний шлях сріблом переливається. Ну, думаю, це не просто так. Хутенько стала та пішла цією дорогою".
Цей шлях дійсно такий. :)

"Аж не віриться, що це ті дітки, що тітками та дядьками бігали, метушилися, заробляли гроші, кляли одне одного, видирали з горла останній шматок, зневажали слабких!.. А подивишся – сплять, мов янголятка, такі милі сонечки"
Я не знаю навіть, жаліти їх чи радіти, що вони знайшли спокій. І знаєте, авторе, я до останньої миті думала, що героїня - чарівна істота, яка заблукала у людському світі, забувши себе. Там було багато натяків на користь цієї версії. Але приймаю і Ваше пояснення, бо казка гарна, чарівна. Але що станеться з тими дітьми потім? Мені дуже цікаво. Ви це знаєте? Бо після зимового сну прокидаються, починається щось нове і цікаве.
І зовсім не хочеться вгадувати, ким є стара казкарка. Вона є, і цього достатньо, бо без неї світ втратив би багато яскравих барв.

Ви бачите світ кольоровим: і справжній, і створений. Я бажаю Вам, Настя, ніколи не втрачати цього дивовижного бачення.
Даруйте світу чарівні казки і надалі!

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.043416023254395 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати