Ну, не буду навіть виправдовуватись - бо маєте рацію. Текст сирий, а писати так, як хочеться, мені поки не вдається.
Але додам один пункт для характеристики героїні, бо всі чомусь вважають її вільною і сильною людиною.
Аж ніяк. Насправді про жодну волю тут і речі бути не може - героїня занадто слабка, щоб дозволити собі внутрішню свободу, от і прикривається "божевіллям" як іще однією маскою, що просто схожа на справжнє обличчя. Ліда не може протистояти навколишнім. Чому, на Вашу думку, вона постійно телефонує і просить пробачення, шукає шляхів примирення, слухняно знайомиться із ким скажуть? Так, вона дозволяє собі певний протест - як-от не прийти, коли її чекають, але навколишнім це здається капризами, вибриками, а поговорити і щось пояснити вона і не намагалася (хоч і не кажу, що її послухали б, але, тим не менш...)
Відкрию страшний секрет - коли я писала закінчення, я трохи покривила задумом - мені стало шкода головну героїню. Бо у неї надії на хороший кінець ще менше, ніж я їй залишила. Вона не готова щось зробити заради власного щастя і чекає, поки воно саме впаде їй на голову. Але внутрішнього усвідомлення усього цього, бажання розібратися, щось змінити - немає, от вона і ховається у вигадане "божевілля" - від себе теж. І все-одно, десь в глибині душі, потаємно - мріє, не хоче змиритися, інколи навіть борсається. Тобто, достатньо усвідомити, щоб зрозуміти, що такий шлях зробить її нещасною, і недостатньо сили, щоб самій із нього зійти. Це - маленька буденна трагедія маленької буденної людини, яку мені хотілося написати.
Дякую, щиро - Вірлена.
© Вірлена, 28-04-2007 |
