Чарівна квітка

Доброго дня, Ігоре.

Звернення до міфології завжди давало надзвичайні перспективи, бо з неї починається не тільки література, а і все існування людства. Тільки існує два шляхи: легкий і безпечний та важкий і небезпечний. В першому випадку беруться міфічні елементи і вставляються в текст (це десь 90-95% творів, що звертаються до міфології), виходить стилізація, іноді цікава, але первинний міф набагато яскравіший. В другому – треба "прожити" міф і власний текст одночасно, щоб міф став частиною власного досвіду. Це важко, але дуже цікаво. І твори потім теж виходять надзвичайні. ;)
Який з цих шляхів обрати, справа кожного автора.

Той приклад, що Ви наводите. Людина випадково знайшла цвіт папороті, а Ваш герой шукав його свідомо, він прагнув знайти ту квітку. Це зовсім різні речі.
Окрім того, мені здається, що Ви іноді дуже залежите від того, що читаєте. Дайте героям і думкам свободу, і одразу побачите, наскільки яскравими барвами заграє текст.

Пишіть!

Наталка

© анонім, 13-04-2007

Шановна Наталко!
Дякую за рецензію.
І справді, українська сюжетна література і справді багато втрачає не звертаючись до української містики і міфології. На мою думку цей сплав мав би непогані перспективи.
Стосовно Станіславського “Не вірю!“
У книзі Олекси Воропая “Звичаї нашого народу“ (т.2) є оповідка що: “… один чоловік загубив свої воли і коли він їх шукав їх, ходячи по лісі, йому в личак упав цвіт папороті; чоловік зразу ж побачив, де його воли пасуться, ба більше, він зразу ж побачив, де у лісі заховані скарби. В той час, як чоловік ходив по лісі та планував, як він здобуде ті скарби й розбагатіє, підійшов до нього якийсь пан, добре одягнутий і запропонував свої блискучі чоботи на личаки міняти. Чоловік зразу ж погодився, він сів на пеньок, скинув свої вже старі личаки, взув чоботи та й пішов. Як тільки чоловік скинув личаки, то про все забувся: забув де його воли пасуться, забув і про скарби. А той пан зник, бо то був не пан, а нечиста сила.“ Так само нечисть обманює людину у гоголівському “Вечері напередодні Івана Купала“. Тобто людину, яка володіє цвітом папороті можливо обманути, особливо якщо та ще не відає, чим заволоділа. Але ж якщо знає, то треба діяти радикальніше. Тим більше, що чорту цвіт папороті герой так просто б не віддав, і не мав чорт для цього сил (бо від нього обороняв цвіт папороті). Прийшлося йому звернутися по допомогу до відьми.
А чому героя довго змальовував. Так вийшло. Хотів ж я показати на його прикладі і прикладі водія, як одна людина підкоряється життєвим обставинам і пливе по течії життя, а друга прагне його змінити, не хоче плисти за його течією.
Щиро І.С.

© анонім, 10-04-2007