Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Від учора

(Рецензія на твір: Дорога до ..., автор: Марія Берберфіш)

намагаюся сформулювати свої думки щодо тексту, Маріє. Нарешті дам з тим політесом собі спокій! :-) Як вийде, так і напишу. Спочатку про великий плюс. Гарно передано стан героїні, її емоції, думки, пригніченість, страх, невпевненість. Що відлякує? Неясність - через текст треба продиратися, немовби через чагарі. Таке враження, що авторка дуже добре бачить все, але читачам не договорює, не дописує картинку, чомусь думаючи, що і так все ясно. Але ясно їй! Читачеві якраз дуже важко зрозуміти! Почну з початку, ось приклад:«Як дивно… Живуть же ж люди в таких місцях! А як на мене, це дивно. Не розумію. А виглядає гарно…», – проскочило в голові Ольги, коли вона роздивлялася через вікно автівки великий триповерховий будинок, названий водієм новою домівкою боса. Як читач повинен зрозуміти фразу "Живуть же люди в таких місцях!"? В яких "таких"? Це авторка знає, що будинок розташований у лісі, але читач - ні, а подальше продовження про великий триповерховий будинок взагалі мене вбило. Ну був же щойно підтекст, що щось у тому місці загрозливе, страшнувате, а тут на тобі - триповерхова вілла - чому ж треба лякатися? Чому дивуватися? Що будинок такий гарний? Та що у нас мало багатих, котрі будують палаци? Тим більше, що це шефа, як ми щойно довідалися.
Потім читач не розуміє, хто говорить із героїнею, аж ген-ген, далі, після діалогу, бідолашний читач довідався, що то - водій. Ось тут повинно бути зрозуміло, що водій: "Водій, який привіз її сюди, відчинив вхідні двері. Будинок зустрів дівчину пітьмою.
– Зараз. Секунду, – почула його голос й, дійсно, кімнату залило світло."
Коли послідкуємо й далі за текстом, то враження того, що авторка знову недоговорює, не полишає читачів...
Ще одне спостереження. Красівості подекуди виглядають штучно. Конструкція про слова, що мов гадюка впилися в дівчину, смішить, а не лякає... І схожих перебільшень (а тому й фальшиво звучить) у тексті трохи є.
Змістово теж дещо збиває. Дівчина світло увімкнула, а злодії не помітили знадвору? Відчувається, що тут авторка недопрацювала, бо крадії, як правило, на своїй роботі знаються, спостерігають за будинком. Нещодавно ж машина під"їхала, якась людина у дім зайшла, а вони й не зауважили? Це не бандити, це - якісь паталахи. :-)
Страшенно люблю неочікувані завершення. Та, мабуть, закінчення у мене не викликало захвату, хоча, на щастя, ефект несподіванки трохи рятує ситуацію. Воно не сильне, такий собі тихонький геппі-енд - глядач мляво поплескав у долоні й... пішов вечеряти... Катарсису нема. :-) Бомба не розірвалася... Зате потенціал, на мою думку, у неї ще є. Може рвонути, якщо детонатор поміняти. :-)
З повагою,
Наталка

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.042412996292114 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати