Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2535
Творів: 45761
Рецензій: 89542

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Дорога до ...

© Марія Берберфіш, 10-10-2011
     «Як дивно… Живуть же ж люди в таких місцях! А як на мене, це дивно. Не розумію. А виглядає гарно…», – проскочило в голові Ольги, коли вона роздивлялася через вікно автівки великий триповерховий будинок, названий водієм новою домівкою боса, та дике оточення цього помешкання.  З одного боку від котеджу височів ліс, з іншого простерлися лани. «Може, я погарячкувала з рішенням підробити тут?», – запитала сама в себе, тамуючи неприємні почування, що зродилися в ній. «А праці багацько буде… І вночі доведеться поратися. Та знала ж…», – думала, поспіхом надягаючи на себе піджак перед тим, як вийти з теплого салону.
     Водій відчинив вхідні двері. Будинок зустрів дівчину пітьмою.
– Зараз. Секунду. – Почула біля себе й, дійсно, за мить кімнату залило світло.
– Дякую. А Міла Миколаївна з чоловіком коли приїдуть?
– Завтра. Ходімо, покажу Вам тут усе. Гувернантки, до речі, до ранку не буде. У неї там якісь свої справи…
     Ці слова, немов гадюка, впилися в Ольгу. «Буду одна… Одна вночі тут, у будинку, поряд із яким – ліс! Ми ж так не домовлялися. Мені ж сказали…», – розхвилювалася.
– Чого Ви зупинилися? – Висмикнув її з полону роздумів голос водія. – Вам погано?
– Та ні. Ні, просто замислилась.
– Я поспішаю. Нумо швидше за мною. – Пробубонів до неї.
– Та Ви їдьте. Я сама познайомлюся з будинком. – Сказала, начепивши на обличчя посмішку. – А чого… Чого отам завішено чорним? І там?
– А, це… Тут мешкала матір Ігоря Андрійовича, боса. Вона померла, сьогодні поховали. Тож… А тепер тут житимуть він із дружиною. Якщо я Вам більше не потрібен, на все добре.
     Дівчина кивнула. Не могла витиснути з себе ані краплі голосу. «Якби я знала…», – пробігла думка. За вікном замайоріли два вогники, зарухалися. «Від’їжджає…», – промайнуло в голові. «Могли б і попередити…», – міркувала розсерджено. – «Наче то щось несуттєве! Що за люди?». Вдихнула. Видихнула. Але розслабитись не вийшло. «Як приємно дивитись на цей будинок! І ззовні, і зсередини – краса! Але бути тут…», – замислилася, поїдаючи очима вишукано вмебльовані кімнати з високими стелями й розмаїттям рослин на підлозі. «Бути тут… я не хочу», – подумала Ольга.        
     Оглянула другий поверх. Гасила за собою світло. Боялася, щоб не сяяли всі вікна. «Будинок у такому місці…», – тривожилася.  
     Раптом вона вловила якість голоси, що долітали звідкись знизу. Остовпіла. Не могла розібрати змісту говореного, бо надто далеко відбувалася розмова. Спускатись не стала. «Хто то може бути? Хазяї? Але ж вони не повинні бути сьогодні… А раптом… Боже, хто це? Хто?» – захлиналася в сплесках власних переживань. Повільно підійшла до сходів, стараючись зробити це якомога тихіше. Занепокоєно поглянула вниз. Нікого. А голоси й надалі звучали. «Треба згасити світло, про всяк випадок», – вирішила й миттю зробила це. Страх усе зростав і зростав. Міцно трималася за поручень, не замислюючись над тим, навіщо. Просто вхопилася. Мала тільки одну думку, що заполонила її мозок, витиснувши звідти всі інші своєю силою: «Хто?».
     А розмова тим часом наближалася до Ольги. Дівчина вже вловила, що ті голоси – чоловічі. Обидва. А за кілька хвилин, що для неї не йшли, а повзли, почула лиховісні слова: «Якого?! Де ж ці кляті …? Нумо на третій! Шеф приб’є, як не знайдемо! Чого ти там вовтузишся? Швидше давай! А то ще з’явиться тут хтось!». Вона сахнулася. Відскочила. «Тихіше!» – наказала собі подумки. Попрямувала від сходів у глибину кімнат. Старалася дихати дуже повільно, беззвучно. «Тікати! Тікати! Тікати!» – повторювала в собі. Дісталася вікна, та її надія розбилася об залізну решітку, що була по той бік від скла. Віднайшла інше, але не змогла його відчинити. Усе ускладнювалося темрявою, що панувала на поверху. Але очі дівчини потроху звикали до цього, тож бачила вона все краще й краще. Раптом Ольга почула кроки позаду себе, а за мить запримітила якийсь вогник. Відчинила найближчі двері й… побачила ще одні сходи. Без зайвих роздумів, стрімголов кинулася вниз. Поспішаючи, підвернула ногу. Ледве втрималася, щоб не зойкнути.
     Крок, ще крок і… вихід. Втягнула в себе свіже повітря. Вітер дмухнув їй в обличчя. До дівчини донісся звук чиєїсь ходи біля будинку. Прокралася до рогу, визирнула з-за нього. Біля задньої стіни крутився якийсь чоловік. Раптом незнайомець попрямував у її бік. Ольга кинулася в гущавину дерев. Зупинилася: відчула різкий біль у серці, змученому страхом. «Стій!» – донеслося до неї. – «Стій, паскудо!». Ольга намагалася бігти якомога швидше, але дівчині це не надто вдавалось. Впала. Піднялася. Чула, як прямує за нею спільник грабіжників, від яких вона втекла. Сховалася в густих чагарниках. Завмерла. Кроки незнайомця наблизилися. Були вже зовсім поряд. Чоловік проскочив повз неї. За кілька хвилин вибралася з кущів і пошкандибала лісом в інший бік. Серце билося з незнаною дівчиною досі швидкістю. Дивилася вниз. Підвела очі. Наче шматок криги хтось закинув у її душу. Високі зарості й темрява навкруги змусили здригнутися. Вронила свій погляд на землю. Не могла його підняти.
     Раптом почула шум попереду. Прислухалася. «Хтось іде», – зрозуміла Ольга. Дихати стало неймовірно тяжко. Поблизу не було, де сховатися. Серце вибухнуло болем. Між деревами вгледіла кремезну чорну постать. У голові запаморочилося. Перед очима все почало розпливатися. Ноги підкосилися. Вона впала, втративши свідомість.
                                                                             ***      
     Біля річки, обійнявшись, сиділи молодята. Дівчина, закривши очі в тихій насолоді, поклала голову на плече коханого.
– Як добре, що ти мене сюди витягнув. Побудемо тут іще? – Прошепотіла.
– Скільки схочеш, Олю. – Лагідно відповів їй хлопець.
– Такий гарний ліс! А я бачила й жахливий… Пам’ятаєш? Я ж тебе тоді злякалася... А якби ми не зустрілися? Ти б мене не врятував… Ми не були б разом, не були б щасливі…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Три знаки питання.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Ворон, 12-10-2011

Від учора

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 11-10-2011

Лав Сторі

© Антон, 10-10-2011

Лав Сторі

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Антон, 10-10-2011

Свого добились

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 10-10-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3187029361725 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …