Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50953
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Ваш текст мене надихнув, Сергію. Якщо дозволите, я свою новелу присвячу Вам.

(Рецензія на твір: БАБА З КОЗАМИ, автор: Той, що греблі рве)

© Леонід Солодовник (82.207.101.—), 09-09-2011
КОЗИНЕ МОЛОКО
Новела

С.Осоці

Двері гахнули, мов гармата. Баба відкрила очі й мало не вмерла з переляку: «Ой, Господи, спаси й помилуй! Цей задавить – і не кавкнеш, дебелий та страшний… Циган, циган, їй-бо!..»
Стара хотіла поворухнутися, але тіло не слухалось. Оце б руку простягти… Під ліжком лежала сокира – ще покійничок її, Митро, клав на всяку нечисть. Бо – время ненадьожне, а люди як собаки. Після войни такого не було, а це розопсіли зовсім. Слобода! І-і, слободи їм захотілося…
- Не познаєте, бабо? – спитав гість.
- Та Бог його святий знає. Ніби й по знаку ти мені… Чи не Василевої Ганни?
- Ні, бабо. Я…
Та баба вже пізнала, швиденько зашморгавши носом. Під вузлуватими пальцями з брудними, заламаними нігтями, бгалася вбога рядюжка.
- Андру-у-уша… А я вже така дурна зробилася, шо аж не бачу… Та виріс же який ловкий…Все в городі, в городі, я й знать забула, кий ти є…Оженився, ма’ть? Ти парень видний, до такого дівки липнуть, як на мед…
Названий Андрушею сказав невизначено:
- Ага.
Баба заклопоталася, намагаючись поворухнути важезними, мов колодки, ногами. Ліжко зарипіло.
- Ти сідай, сідай…
«Смирний-ласковий, а очима як стріляє по хаті, шейма… Ой, оббере до нитки, бісова дитина… З-під подушки витягне… А потом – по голові – цюк, а з мене й дух вон… Слаба я… слаба..»
Гість вдихав гострий запах кізяків: при бабиному ліжкові, на смердючому дранті, жила коза. Тягнулася до чужинця тупою і жалісливою мордою - не боялася.
Він сперся об стіл, і той хитнувся. По цвілому окрайцю повзала муха. У трилітровій банці біліло молоко. Збовтана юшка, бозна коли налита в алюмінієву гнуту миску, відкривала самітні острівці посинілої картоплі. Сусіда, Трохим, притарганив мішок – свинячої, поїденої хробаками та гнилуватої. Нічо, обрізала, та й стеребила. Тепер у жолудку ніби камінь, а все ж не порожньо. Аби не молоко – здохла б. Держить Бог, не пускає, просися-не просися. Ох-хо-хо…
- Думаю, заїду до вас, - повільно сказав молодик. – Так мене сюди прямо повело…Могилки мої – сім год не був… Вимерли люди, скіки дворищ порожніх стоїть… Ось, бабо, яблук нарвав у Бутримів… Пустка там…
- А пустка. Варка лежала отак, як оце я. Вмерла, а собака приблудний ускочив та лице об’їв. Я її з Трохимом та з Санькою Галайдівською поховала… У дворі. Чого на те кладовище тягти… скрізь кладовище… І мене отут загребуть…
Він зупинився поглядом на фотографії: дівча зі шкільним портфеликом завмерло на причілку хати – ще нової, з яскраво пофарбованими віконницями. Дівчинка аж світилася на сонці, тоненька, з великим чолом і впертим підборіддям. Дивно, подумалося гостю, як дивно…
- Ти мою Лідку не стрічав у городі? Там, прастітутка, бовтається, до баби носа не каже… Я ж її виняньчила, я ж її молоком козиним од хороби вилічила, а вона, підтіпанка, стидить мене… Харашо, хоч батьки не бачать, царство їм небесне… Ти б мені, дітки, - попросила раптом баба, - радіво полагодив. Шамкоче, хрипить… все не сама…
Тільки тепер він помітив радіоприймач на стіні. З жовтої коробки проривалися якісь нелюдські схлипи.
- Я через місяць заїду – нове привезу.
Баба розтягнула беззубий рот – не вірила.
- Приїду-приїду. Ну, може, через два.
Стара відвернулася до стіни. «Ох, як ці дукачі під подушкою давлять у голову, нічо, витерплю… Недовго… Трохиму так і сказала: умру, загреби з ними. Як же – багацтво… Не получить вона їх…А цей добрий. Спасибі, навідався до старої…»
- Ти вже йдеш? Посидів би… Га, кажу, посидів би… Кого я тут бачу – таких старців, як і сама…
Молодик розвів руками:
- Пора мені… Сутінки вже… Я ж кажу, на могилки свої зайду – сім год не провідував…
Баба, спершись на лікоть, дивилася у вікно, як гущавина ховала широку спину Андруші. «Заріжу Маньку об Різдві. А то молока мало, тільки гидить і мекече. І чого ти мекечеш, іродова душе? Як на смерть… Скоро вже, скоро…»
Муха злетіла з окрайця і закружляла над головою – невисоко, а руки не піднімеш, аби одігнати…
Він поспішав.
Здичавілі кури пурхали од переляку, збиваючи куряву.
Бабі закололо в грудях – ніби голку хто заганяв: глибше, глибше, глибше…

Гість вийшов на путівець. Із машини, залишеної подалі від села, долинала музика.
- Місяць-другий. Не більше…- сказав Андрій.
- Правда? – спитала жінка.
- Я ж усе-таки лікар. Який-не-який…
- А що це ти приніс?
Чоловік знизав плечима.
- Це… Молоко дала. Козине молоко. Хочеш, Лідусь?
Вони вже виїжджали на трасу.
- Ні, - сказала жінка і відчинила шибку. – Я не можу його терпіти з дитинства.

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.76336193084717 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …