Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Холод Залізної Вежі (раджу прочитати)

(Рецензія на твір: Легенда про залізну вежу, автор: Наталія Добжанська)

Дивна Ваша легенда про "Залізну Вежу", сильна і страшна, та водночас наче знана, наче вже читана, не тут, не у цьому світі, а у світі лицаря Мартина. І справді, які ж нерозважливі ті, що не мають "страху і сумніву", що не вірять у давні пророцтва, намагаючись довести неправдивість забобонів пращурів. Так і тут сталося. Було собі мирне королівство, де не знали нещастя, та стояла на його краю Залізна Вежа, від якої віяло злом. І що ж мав подумати лицар Мартин? Якщо віє злом, то там є зло, то його треба знищити. Типова логіка розуму, коли не хочеться слухати підказки інтуїції. А що ще можна чекати від людини, яка вважає примітивними запитання чарівної істоти?
Що Мартин і зробив, та прокляття справдилося, і мир потонув у крові, бо вежу ту було складено із мечів. Гарний образ, потужний і яскравий, він запав мені у серце. Я відчувала страх, що йде від Вежі, і камінь, який ніс Мартін, теж був і в моїй руці, і частина моєї волі теж вплелася у бажання героя.
Дякую за твір, авторе, Ви подарували мені хвилини задоволення, хоча і змішаного із ляком, який торкається шкіри. Хоча мені важко назвати цю річ казкою. Легендою, так, але в ній багато і від притчі.
Образ Вежі надзвичайний, я вірю, що вона жива, що вона найживіша з усіх персонажів, я відчуваю, як вона дивиться і дихає.
Лицаря мені не шкода, я навіть не сприймаю його як людину, в ньому для мене нема життя. Я навіть зневажаю його.
А ось жінка мене зацікавила. Мені здається, що я її знаю, та вловити цю думку не можу. Її роль і те, хто вона є, для мене залишилася незрозумілою. Не хочеться думати, що вона є дияволом, надто мілко, бо вона старша.
Мені сподобалося, як лицар іде через ліс. Спочатку ненароджені звертаються до його серця, та серце те черстве. А тоді до його розуму: хіба можна перемогти без зброї? Та дарма. Сильний момент і з матір’ю уві сні: вона не намагається врятувати королівство, зарадити біді, а лише порятувати свого сина.
І сцени із зруйнуванням Вежі і написом на стіні мені теж сподобались.
Є ще кілька зауважень.
"Тепер називають себе хрестоносцями..." Це по-перше, несуттєво, по-друге видається фальшивим, вставленим навмисно.
"Лицар здригнувся. Той магічний камінь і справді нагадував за формою хрест..." Теж, на мій погляд, не є важливим, яку форму мав камінь. Камінь, це взагалі у даному випадку абстракція, а не речовина.
"...У глибокій задумі лицар сидів у руїнах і плакав... Поруч валявся непотрібний тепер камінь, який люди пізніше прозвали магнітом (напевне, від слова „магія”)". І нащо це? Якось впливає на сюжет? Авторе, Ви мене цим дуже розчарували. Ви щось маєте проти магнітів, що покладаєте на них провину за початок війни?
Але в цілому твір мені сподобався, дякую.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.04679799079895 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати