Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51606
Рецензій: 96031

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Холод Залізної Вежі (раджу прочитати)

(Рецензія на твір: Легенда про залізну вежу, автор: Наталія Добжанська)

© Наталія Дев’ятко, 24-03-2007
Дивна Ваша легенда про "Залізну Вежу", сильна і страшна, та водночас наче знана, наче вже читана, не тут, не у цьому світі, а у світі лицаря Мартина. І справді, які ж нерозважливі ті, що не мають "страху і сумніву", що не вірять у давні пророцтва, намагаючись довести неправдивість забобонів пращурів. Так і тут сталося. Було собі мирне королівство, де не знали нещастя, та стояла на його краю Залізна Вежа, від якої віяло злом. І що ж мав подумати лицар Мартин? Якщо віє злом, то там є зло, то його треба знищити. Типова логіка розуму, коли не хочеться слухати підказки інтуїції. А що ще можна чекати від людини, яка вважає примітивними запитання чарівної істоти?
Що Мартин і зробив, та прокляття справдилося, і мир потонув у крові, бо вежу ту було складено із мечів. Гарний образ, потужний і яскравий, він запав мені у серце. Я відчувала страх, що йде від Вежі, і камінь, який ніс Мартін, теж був і в моїй руці, і частина моєї волі теж вплелася у бажання героя.
Дякую за твір, авторе, Ви подарували мені хвилини задоволення, хоча і змішаного із ляком, який торкається шкіри. Хоча мені важко назвати цю річ казкою. Легендою, так, але в ній багато і від притчі.
Образ Вежі надзвичайний, я вірю, що вона жива, що вона найживіша з усіх персонажів, я відчуваю, як вона дивиться і дихає.
Лицаря мені не шкода, я навіть не сприймаю його як людину, в ньому для мене нема життя. Я навіть зневажаю його.
А ось жінка мене зацікавила. Мені здається, що я її знаю, та вловити цю думку не можу. Її роль і те, хто вона є, для мене залишилася незрозумілою. Не хочеться думати, що вона є дияволом, надто мілко, бо вона старша.
Мені сподобалося, як лицар іде через ліс. Спочатку ненароджені звертаються до його серця, та серце те черстве. А тоді до його розуму: хіба можна перемогти без зброї? Та дарма. Сильний момент і з матір’ю уві сні: вона не намагається врятувати королівство, зарадити біді, а лише порятувати свого сина.
І сцени із зруйнуванням Вежі і написом на стіні мені теж сподобались.
Є ще кілька зауважень.
"Тепер називають себе хрестоносцями..." Це по-перше, несуттєво, по-друге видається фальшивим, вставленим навмисно.
"Лицар здригнувся. Той магічний камінь і справді нагадував за формою хрест..." Теж, на мій погляд, не є важливим, яку форму мав камінь. Камінь, це взагалі у даному випадку абстракція, а не речовина.
"...У глибокій задумі лицар сидів у руїнах і плакав... Поруч валявся непотрібний тепер камінь, який люди пізніше прозвали магнітом (напевне, від слова „магія”)". І нащо це? Якось впливає на сюжет? Авторе, Ви мене цим дуже розчарували. Ви щось маєте проти магнітів, що покладаєте на них провину за початок війни?
Але в цілому твір мені сподобався, дякую.

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.041561126708984 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати