Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Блакитне небо донині і назавжди (раджу прочитати)

(Рецензія на твір: Миколаївське небо, автор: Василь Федорів)

Так приємно читати твір, написаний справжнім патріотом свого міста, а ще більш приємно читати просто гарний твір, теплий, яскравий і щирий. Ви зігріли мені душу.
Спочатку заклик до поїздки в Миколаїв нагадав мені відоме: "В Москву! В Москву!" Але це відчуття майже одразу зникло. Спочатку я не дуже зрозуміла, чому всі так рвуться у Миколаїв, розглядала це як звичайну поїздку нашого часу, дивувалася проханням про сувеніри. Але потім я зрозуміла, що так і задумано. Молодець, авторе!
Вам вдалося перетворити Миколаїв на чарівне місто майбутнього, де нема штучності, де навіть небо справжнє. Ваш купол з рекламою мене вразив у самісіньке серце, і не тому що ми всі потерпаємо від засилля реклами, а тому що він не є абсолютним злом (дуже неоднозначно, гарно підмічено).
Ви пишете, як на мене, досить тонко, а ті слова, які б здалися банальними, у вашому викладі набувають нових значень, бо Ви відчуваєте їх серцем.
Узяти хоча б початок твору:
"- Ну? Так що ви, все-таки, бачили? Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Украї-ї-їною билися.
- А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села...
- Е-е ні! А повітря? Інше. А небо? Голубіше! І земля зеленіша."
Наскільки відчуваєш цю блакить, навіть повітря набуває інших відтінків.
А оцей шматок взагалі неперевершено:
"Чоловіченьку, нам треба поговорити про це.
- А от миколаївське небо вам і допоможе. Особливо зоряне.
- Що значить "зоряне"?
- Ну, коли зірки на небі.
- А-а... Читала, знаю.
- Читачко ти наша! - весело обійняла подругу Настя. - Давай дуй скоріше в Миколаїв! Коли повернешся, заходь, розповіси. Моя кума Наталя звідтіля з Борею повернулася.
- З яким Борею?
- Із сином! Ти що, не розумієш?
Віра з якоюсь настороженою надією дивилася на подругу. Потім трохи сумно посміхнулася й сказала:
- Йой."
Я вірю Вашим героям, мені навіть не хочеться аналізувати їхні образи: це люди, звичайні, але справжні люди і дуже добрі, гарно змальовані. Наскільки глибоко: батько працював у рекламі і підтримує ідею існування Купола, мама – справжнє втілення жінки-берегині, вона цей Купол засуджує, але вибір має зробити дитина, в якій поєдналися обидві позиції. Класно. Бо читач теж має зробити свій вибір. А ще я вірю емоціям, які Ви вкладаєте в текст, як авторським, так і почуттям героїв.
Ще мені сподобалось про мову: ненав’язливо, але правдиво і переконливо. Я теж зазвичай пишу інтернет з маленької. А як Ви потім переходите від мови до реклами, це взагалі класно.
Ще не зустрічала твору, де головними героями насправді були б Небо і Реклама як різні полюси світу. А це величезна проблема і нашого часу також, просто Ви перенесли її в недалеке майбутнє, щоб зробити більш гострою.
Перечитую Ваш твір і дивуюся, скільки туди вмістилося смислів і проблем. Люблю такі насичені твори. Легкі, веселі і водночас дуже серйозні. Наприклад, як Богдан розповідає про міста, про "компанію" Сталіна. Я так сміялася, але ж сприйняття історії у цьому творі є дуже серйозним. І Ваші б слова та Богу у вуха: скоріш би вже перейменували мій рідний Дніпропетровськ у Січеслав! Фантасти пророками бувають. (Тут я поставила смайл.)
А одного разу мені навіть стало моторошно від Вашого твору. Тоді, коли герої їдуть у Миколаїв. Читач вже встиг ідентифікувати їх із собою, навіть полюбити, сприймає усіх трьох стовідсотково позитивно, поєднує свою життєву позицію і їхню, співчуває бунтівникам в Лос-Анджелесі, а тоді дитина каже: "Тату, - якимсь перепрошуючим голосом вимовив Богдан і подивився на маму. - Відкрий ще на хвилинку. Я не встиг прочитати. Там якесь цікаве оголошення було. Щось про рок-гурт."
Мені просто холодно стало, я коли перший раз читала, то навіть відволіклась і замислилась, увімкнувши музику. А омріяне Небо (не Миколаївське, а просто Небо) стало холодним і байдужим, мене аж закрутило у вирі власних асоціацій, які не стосуються твору. Я і зараз навіть трохи знаходжусь під враженням.
Але так хочеться вірити, що небо буде блакитним. Донині. І на всі віки.

Дякую вам за чудовий глибокий твір!

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.036297082901001 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати