Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Новітні мавки

(Рецензія на твір: Духи лісу, автор: Андреєва Марина)

Зустрілося мені на ГАКу оповідання про дівчинку, яка стає мавкою. І не просто мавкою, а тою, що любить природу (ну, не стає, а стане, але це не суттєво). Хоча саме перетворення викликає у мене сумніви, зважаючи на природу мавок в українській міфології.
З оповідання можна було б зробити гарний твір, дуже психологічний, через призму якого показати усю нашу сучасність, але як це робити (і чи робити взагалі) вирішувати автору, так само, як і обирати засоби для втілення.
Я ж пройдуся по самому тесту, бо він чомусь припав мені до душі. Не обіцяю, що все відмічу, але покажу, що різонуло мені око.
"Скільки разів вона чула цю дивну пісню з великою кількістю переливів, [тяжку] (не думаю, що слово доречно використано) навіть для такого лісового співця, як соловейко."
"Ярина була невисокою дівчиною і нічим не відрізнялась від інших дівчат [з?] її селища, розташованого близь узлісся. Чорнява, з великими темно-карими очима, працювала не менше[,] ніж [всі] (усі?)... Але[,] коли видавалася вільна хвилинка, вона не [йшла], як всі дівчата, [погуляти по вулицях] (здається, так кажуть російською), а [йшла] до лісу [послухати пташок та позбирати прим’яті] (чотири слова починаються на п) [кимось] (кимсь?) квітки, щоб поставити їх удома. Часто вона чула долинаючу з гущавини дивну пісню. І [ось тепер] (одне слово зайве) вона вирішила зайти в ліс, щоб побачити [цього] (зайве слово) таємничого співця."
"До лісу [ходити] не любили - бо ті, що [ходили] (тавтологія), зазвичай не поверталися. Але деякі, котрі зайшли не так глибоко, [як інші] (це суттєве уточнення?), з жахом розповідали про дивних створінь, що населяли ліс. Чого тільки не було там по тим оповідкам! Мавки, русалки, потерчата, водяні, бісики! Але, по правді кажучи, Ярина не дуже вірила у їх існування. „У страхів очі великі”, - завжди відповідала вона, коли питали її думку". (Дещо банально, як на мене)
"Пітьма скоро почала лякати. Мертва тиша насторожувала..." (А якщо показати відчуття більш розлого, але штрихами? Бо трохи не збалансовано виходить. Експозиція завелика для такого малого твору, зав’язка має бути динамічніша.)
- "Все ж таки я не така й хоробра, як гадала, - подумала про себе Ярина, й пішла далі, потрохи переходячи на зовсім маленькі кроки - майже дріботіння." (Задовго для думки наляканої дівчини, не той ритм, який властивий подібній ситуації)
"Дивним і найбільш лякаючим [було] те, що не [було] (тавтологія і така форма надто безпочуттєва) чутно ані звуку. Ні співу пташок, ні навіть шелесту листя [на вітру] (це і так зрозуміло). Майже не дихаючи[,] Ярина йшла далі. Інколи в пітьмі далеко від стежки виблискували зелені [або] (не та часова категорія, тут більш доречно вжити сполучник і) жовті пари крапочок - звіриних очей. Якби не це - можна було б вже подумати, що ліс вимер."
"Пісня лунала... Але якось дивно – [вона] (зайве слово) то приходила цілим водоспадом звуків, то її не було чутно, [на думку Ярини] (Це суттєве уточнення? Читач вже, як я розумію, має бачити очима героїні), цілу вічність. Дивно... Ця пісня не здавалася чимось таким, що могло [сприймати непристосоване] (не з цього стилю) людське вухо."
Хвилин через десять ходу ліс ніби почав відтавати. Ось по стовбуру [дерева] пробігла налякана руденька білочка, а під [деревом] (тавтологія) промайнув такий же рудий, з біленьким кінчиком, хвіст хитрої лисиці. Десь застрекотіла сорока. Збоку роздався вереск зайця, що потрапив у біду. Ярина не могла не прийти на допомогу - відразу звернула зі стежки і побігла на вереск. Через сотню метрів побачила невеликого сірого зайчату, котрий впав у яму, з якої не міг вибратися. [Перш ніж дівчина підійшла впритул - навкруги ями, стурбовано стрибаючи з місця на місце, вовтузилось ціле сімейство вухатих] (як на мене, дещо незграбно). Але як тільки кроки Ярини [стали] гучнішими - вони відразу кинулися навтьоки. [Лише зайча у ямі [стало] ще більш старатися вилізти з неї] (не відповідає динаміці). Дівчина підійшла. Зайченя затихло, дивлячись на Ярину переляканими великими сірими очима."
[Після цього випростала руки над ямою, і зайченя дременуло в глибину лісу. Дівчина швидко вилізла з ями і повернулася на стежку. З превеликим задоволенням почула, що пісня все ще лунає, і прискорила кроки.] (Чи не надто багато подробиць: залізла, вилізла?)
"[Почало] сутеніти. Ярина, подумавши, залізла на горіх, вмостилася на великих гілках і невдовзі задрімала. З першими промінцями сонця дівчина прокинулась і зіскочила на землю. Ноги затекли й боліли. Але дивна пісня все ще лунала, немов підбадьорюючи і підбиваючи йти далі. Недовго повагавшись, дівчина знову пішла стежкою, яка стала [більш чіткою]". (Не подобається мені, як це сказано) Сонце [почало] припікати [скрізь] (крізь?) [поріділі] (слово шкрябає око) дерева, і нестерпно захотілося пити. Невдовзі Ярина побачила потічок з чистою водою, [що швидко кудись біг] (це суттєво?). Захотілося пити ще дужче, але потічок [був] занадто мілкий, щоб з нього можна [було] спокійно напитися."
"Кожен потічок веде до річки або озерця,- промайнуло [у] (в?) голові Ярини, і швидкі кроки перейшли у біг по течії потічка.- Пити! Пити!- гуділо у голові."
"Озерна гладь з’явилася настільки несподівано, що Ярина ледве не [полетіла] (може, якесь інше слово?) у воду з берега. Зачерпнувши кілька разів у пригоршню води, [вона] напилася. Свіжа, прохолодна вода додала сил, але тільки [вона] зібралася підвестися з колін, чиясь рука смикнула її [кілька разів за волосся]" (Одного разу не достатньо?).
"Хто…- почала Ярина[,] повертаючись[,] і відразу замовкла…"
"Біля неї сиділа дитина. Маленька дівчинка у білій сорочці, [в деяких місцях] (Чи це не зайве?) заляпаній [тиною] (а пошукати український відповідник? Твань, наприклад?). В руці у неї був маленький каганчик, в глибині котрого інколи спалахувала маленька іскорка."
"Дівча тільки засміялося, іскорка в каганчику сліпуче спалахнула, і дівчинка [разом зі своїм каганчиком щезла...]" (А вона могла зникнути без каганчика? Це, на мою думку зайве)
"- Невже потерча?- здивувалася Ярина, нараз пригадуючи стару мамину казку про те, що нехрещені маленькі діти стають потерчатами і часто заманюють мандрівників у болота до водяних та русалок. Проте ці духи не такі вже й злі.- Неможливо. Чудес і духів не буває!- категорично відрізала вона і встала." (Щось я не вірю в таку реакцію героїні)
"[Судячи по гучності пісні] (не з цього стилю) - йти було вже недовго."
"Раптом за спиною почувся тихий плескіт, і, обернувшись, вона побачила гарну дівчину [з срібного кольору риб’ячим хвостом]. (порядок слів) Довге біле волосся дівчини мокрими пасмами лежало на плечах."
"Привіт, сестро,- тільки й сказала вона, (кома не зайва? Чи не краще зробити через зворот?) і знову пірнула в глибину."
"Неможливо...- сказала Ярина, [переконуючи себе, що в природі такого не існує].(Не вірю, можливо, та сама думка, але іншими словами) Та й з чого річковій русалці називати її сестрою?"
"Моя пісня лунає средь [що тут робить російське слово?] зелених лугів,
Моя пісня лунає средь могутніх дубів..."
"В ній є сни, що їх бачать всі звірі [лісні]...
Серед листя [лісного] б’є життя через край..."
"Більше Ярина нічого не розчула і вийшла крізь високі й колючі кущі на широку, залиту сонцем, галявину. (Дія героїні не випливає з того, що вона більше нічого не чула) Посередині лежав великий камінь і корч. На корчі сиділа дівчина з коротким зеленого кольору волоссям і такими же [ж?] зеленими очима. Побачивши Ярину, вона лагідно посміхнулася й привітно махнула рукою."
"Хоч одна. Бо вже люди перестали [поважати природу] (Не вірю, що мавка могла так висловити свою думку)...- очі у дівчини стали на хвильку сумними.- Але добре, що хоч хтось почув Пісню Майбутніх Мавок..."
"Авжеж. Цю пісню чують лише ті дівчата, хто любить природу та [поважає її] (Це мавка вже казала).
"Так...- [невпевнено відповіла Ярина й підійшла ближче] (Знову, вона невпевнена, але підходить ближче, реакція неправдоподібна).- А що?"
"Лісова дівчина сховала [обличчя] в [долоні] (в одній?) і почала всхлипувати. Ярина зрозуміла, що та плаче і, підійшовши зовсім близько, поклала [свою] (могла покласти чужу?) руку на плече мавки. Та підняла заплакане [обличчя]".
"Не плач... Я не хотіла тебе образити. Просто я не [можу] стати мавкою. Поки що. Чи [можу] я піти додому? Мене ніхто не зачепить?"
"Проведу,- мавка знову посміхнулася, й сонце ще [сильніше] (не те слово, особливо як для останньої фрази) засяяло.- Але недалеко. Ліс потребує турботи. Особливо тепер і ще більше у майбутньому..."

А тепер ще зауваження: визначтесь, яка Ваша героїня – сучасна атеїстка, що не вірить у дива, чи мрійниця, яка тягнеться до прадавньої магії, чи в ній поєднується і те, і те. Але поєднання має бути гармонійним.
На мою думку, у оповідання є потенціал, якщо над ним попрацювати.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.042015075683594 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати