Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Рецензія-твір.

(Рецензія на твір: Легенда про вовків і шакалів, автор: Наталія Дев’ятко)

Не судіть строго, я просто вирішила не повторюватись знову про те, які моменти мене дещо покоробили, не лити багато води про те, що, на мою думку, могло б бути інакшим, а просто втілити це все у власному варіанті цього без сумніву чудового твору, який і справді надихає на творчість своїм привабливим, чарівним духом Легенди.

Легенда про вовків і шакалів.
Колись дуже давно, ще на зорі людства, коли кожен міг сам обирати свою долю, ходило між людьми повір'я про Вовка: про те, що якщо вбити старого білого вовка з блакитними очима і напитись його крові, можна отримати Дар, рівного якому не було і не буде - дар творчості, неординарності та мудрості вселенської, адже Вовк той був останнім нащадком древнього роду, і справжнє ім'я Його давно вже загубилося у пісках, і нові гори виросли на їх місці.
І всі полювали на цього Вовка і винищили в тих пошуках практично весь рід молодих вовків, та Його так і не знайшли. До пори до часу. Тому що одного разу кілька людей випадково натрапили на ще одне вовче лігво. Прибігли вони до табору і підняли своїх старійшин, і зібралися люди приступом йти на вовків, та щойно вирушили, як побачили, що назустріч їм простує вовк, білий вовк, старий, але ще в силі, і оторопіли всі від того видовища. А вовк спокійно пройшов повз них, ліг в центрі поселення, і повернув до людей свої очі. Глибокі темноблакитні очі, наповнені мудрістю віковічною... І тоді люди впізнали Вовка, і тим паче були вражені його появою, але не розгубилися і оточили його, і замкнули його в пастку собою. Та Вовк лежав собі спокійно і наче навіть не збирався чинити опір. Перемогти він не зміг би, але своїм приходом дав час рідній зграї змінити сховок і врятувати вовчат, бо відчував Він, що сплинув вже його час, прийшла пора нового покоління.
І наступали люди, і стискалася пастка, та не всі горіли бажанням напитися Вовчої крові. Відчув один хлопець силу Вовчої душі, побачив у Його очах щось незвідане, але незмінно варте поваги, і зрозумів велич Вовчої істоти, і спротивився думці про вбивство, і спробував зупинити товаришів, відкрити їм очі на правду істинну:
- Не можна цього Вовка вбивати, друзі! Подивіться лише в Його очі, вдумайтесь у їх мудрість, цей Вовк розумніший за усіх нас разом взятих, краще надамо йому повагу належну, місце особливе в таборі своєму і можливо він повідає нам хоч частку свого досвіду....
Але перебили Хлопця, не дали йому навіть мову свою завершити:
- Навіщо нам чогось чекати, та й звірюку якусь припрошувати, вб'ємо його швидко, крові ще тепленької нап"ємося і вмить одразу весь талант його отримаємо, а не частку якусь нікчемну!
І ринулись з криком на Вовка, і не встиг вже Хлопець їм пояснити, що не буває такого, неможливо злим ділом добра собі нахапати, не буде цього...
Та зупинив їх чийсь голос дивовижний, наче сама Земля-Матінка промовляла до них, і побачили люди, що то Вовк насправді каже:
- Ви можете мене вбити, дітвора нерозумна, але затямте - довічне прокляття впаде на кожного, хто зчервонить руки моєю кров'ю.
Та ніхто не злякався, надто добрим був голос, надто спокійним, і мудрість звучала в словах цих, і тільки ще більше спрагнули люди за кров"ю Вовчою, і ніщо вже їх не в змозі було зупинити, і розірвали вони Вовка на шматки, останнього нащадка Великого роду, і напилися Його крові, і відчули в собі силу незбагненну і міць нечувану, і раділи вони, нетямущі, і тішились дару своєму, і стрибали, і кричали, і святкові гуляння влаштовували, і сміялися вони щастю своєму, і не було меж їх ейфорії...
Тільки Хлопець стояв осторонь і не розумів їх. Як могли його друзі так радіти кровавій розправі, як могли вони так жадібно пити чиюсь кров, як могли вони отак гучно і моторошно сміятися?.. І здавалося Хлопцю, що всі вони збожеволіли, і не на вовків стали схожі, як самі думали, а на шакалів радше, на гієн проклятих, на собак скажених, долею обділених. І не знав Хлопець як йому далі бути, не знав чи можливо якось друзів своїх до тями повернути, не знав як йому з ними жити тепер...
Та вирішили це за нього ті ж таки друзі його. Засміяли Вони хлопця, наче він боягуз останній, наче дурного вовка злякався та слів його нікчемних, і прогнали вони його з табору разом з сім'єю його, і кпини лише лунали услід їм, і тікав Хлопець від колишніх друзів своїх, тікав і розривалось від болю серце його, від любові до тих, від яких нічого вже не зосталось, і довго не знаходив він собі місця у світі. Та з часом душа його заспокоїлась, згадався йому Вовк білосніжний і очі його блакитні, і любов батьківська була в них, і відтоді образ Вовка постійно супроводжував Хлопця, і так знайшов Хлопець свою дорогу, нелегкою була вона, та він ішов нею, йшов і мудрість по крихточці по дорозі знаходив, і вчилася думати його голова, і натрудженими були руки, і спина відпочинку не знала, та окуповувалися всі біди його, і знайшов він щастя своє серед горя.
Отак і поділилося плем'я людське на вовків та шакалів, і народженому шакалом ніколи не стати вовком, і не признають шакали вовків, і женуть їх від себе, і ненавидять, і проклинають, бо відчувають все-таки несхожість їхню з собою, і бояться цього водночас. І живуть вовки десь розкидані по світу шакалячих володінь, і нелегко їм доводиться, та тільки дар Вовка предвічного отримали вони, хоч і став дар цей і прокляттям водночас, бо супроводжують його вигнання та самотність, і біль та туга за минулим, коли ще було порозуміння між людьми, коли ще не ділилися вони, коли не щирилися на вовків шакалячі морди, коли друзями ще були всі... Та може й не було цього ніколи, просто Вовк відкрив обраним очі на те, чим насправді живе їх світ, і не витримав цього світ, і відігнав від себе, бо тільки світло дає побачити темряву, і тому й ненавидить світло темрява. І так було, так є і так буде, доки сяє сонце на горизонті, доки зорі мерехтять в небі, доки Місяць співає свою колискову, доки останній вовк не втрачає надії...

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.031957149505615 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати