Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Жінко не вбивай своє дитя

(Рецензія на твір: Аборт, автор: Вікторія)

Церква осуджує, люди, сама себе судиш - не пробачаєш.
І тільки Бог милостивий пригортає твій смуток своїм болем за вас(тебе і дитину).
Бог це Той, Котрий вчить усепрощаючій безкорисливій Любові.
Якщо людина не Бог, чи маєвона право осуджувати ближнього? Має. Але разом з тим маєвибір - осудити чи зрозуміти. Останнє найважче. Та хіба варто шукати легкого шляху?

Наснаги вам Выкторыя. Чадо нехай росте щасливим та здоровим, у нього хороша мама.
Що до мыныатюри як твору. Це скорыш жыноча проза вишкрабана з миттевостей душы.

Нижче наведений раныше написаний мною текст на тему аборту.

Ц-ц-ш-ш-ш-ш... – пустиня світу незворушна і урочиста...
На екрані невиразні тіні метушливих днів і ночей людства. Самітний Бог на Камені своєї абсолютності марить сном серцевої вразливості. Раптом все приходить у рух. Мілке тремтіння, гул. На весь екран Єва. На руках у неї дитина з прокушеною голівкою корчиться в передсмертних муках. З вуст капає кров... і струїться ніжна материнська усмішка – спокійна і впевнена...
Тьмяніє екран, плівку починає корчити і плавити від напруги. Гул зростає. Бризкає кров... Ангели в паніці з подертими у відчаї світлими ликами безладно махають крилами, мечуться з кута в кут. Дитячі передсмертні крики і волання наповнюють простір...Велика кількість жінок і чоловіків стоять у черзі до дверей. Двері відкриваються – поцілунок, заспокійливий жест і жінка зникає за дверима. Через деякий час виходить через інші двері, біля яких вертлявий рогатий клерк у нарукавниках і віночку нареченої старанно кладе печатку на безхмарне і трошки спітніле чоло чергової жертви. З дверей санітарки в закривавлених халатах виносять відра. До них підбігають великі чорні пси і з нетерпінням сують закривавлені морди до відер незважаючи на окрики чавкають, бризкаючи слиною і кров’ю.
Величезний тесаний хрест змиває вгору. Все стихає. Єва сліпими очима вже без усмішки мацає простір... Під хрестом Марія в чорному. Посинілі від болю губи шепчуть молитву. З хреста тече кров, змішується зі сльозами і кров’ю жертв, пропадає в землі. Бог страждає і Камінь абсолютності стає серцем невичерпної любові. Чути ангельський спів дітей, запах квітів та ладану. Діти моляться за своїх батьків, у кожної дитини в руках свічка і фотографія. Сліпа Єва гризе яблуко і мовчить...

Хотілося читати далі, та спантеличена душа стисла серце в кулак і з очей ринули сльози. Їй не вистачало повітря – захлиналася. Ось уже третій день ридає, спиниться на мить і знову. Сльози пряче. Пряче їх від Нього, від Неї – доні. Що, соромиться? Ні. Визнає... Визнає себе...Навіть вимовити тяжко – вбивцею. Та я ж відьма! – несподівано вигукує. Падає на коліна і мовчки кричить: Господи, як змити з себе це тавро? Господи, як я могла? Як я могла вбити своє дитя? Господи!? Злегка паморочиться в голові, мабуть, від плачу. Важко сльози прятати, коли на тебе всі дивляться.
Років чотири тому вона зуміла заморозити в собі почуття болю без відчуття втрати. Та тиждень тому прочитала в одній з місцевих газет статтю – Аборт – узаконене вбивство. І це нагадало їй дві важливі миті у її житті, перша – народжувала, друга – робила аборт.

Невгамовна біль різала її тіло гострим ножем майже добу. Вона кусала губи і молилася, молилася і знову кусала губи... Нарешті, поруч неї лежали майже три кілограми щастя, їхнього щастя, їхнього безцінного дарунку від Бога.

Пройшло небагато часу – два роки. І відчула. Що знову вагітна. Знову...Прикро, але те «знову» так налякало її. Чим? Адже материнство принесло в її життя величезну радість, навіть більшу ніж сподівалася. Так само. Як і подружнє життя. Того дня вони мовчки сиділи і думали – треба, чи не треба. Для чого вони думали...? Можливо, термін: «запланована дитина» відгукувався у її свідомості, наче, якась сила. Та «сила» так давила, що кінцевий результат вийшов – «незапланована.» Звісно, Він її не примушував, сказав: «Як хочеш ти, так хай і буде.» Якби ж тоді Він сказав інші слова...Вона інші слова хотіла почути... Але розуміла, що Він був безсилий з любові до неї. Той крок свідомо зробила, лише я одна – шепотіла у нічній тишині, згадуючи: мені вкололи знеболююче. Майже, не відчула болю, але в ту мить в моїй душі з’явилалася невідома раніше прогалина – порожнеча, що з кожним днем ставала сірішаю, аж поки не почорніла. Я збагнула, але пізно. Звичайні сльози не здатні змити ту чорноту. Сльози страху та жалю до себе. Зараз, коли дивлюся на підростаючу донечку, чую її дзвінкий сміх, думаю: а вони могли б сміятися удвох. А жахлива, трагічна іронія в тому, що настав той момент, коли ми, як подружжя прагнемо другої дитини – тепер уже «запланованої», але з певних причин, пов’язаних з моїм здоров’ям, лікарі не рекомендують її народжуватим...
Господи! Я віруюча людина, будь ласка пробач! Кричить і розуміє, що пробачення треба просити не в Бога. У кого? У тої маленької, невинної душі – свого дитяти, якому не дала шансу навіть народитися. Стає навколішки, ні, повзає по кімнаті, від болю, що ріже її душу гострим ножем і знову шепче – сонечко, моє маленьке сонечко, пробач. Але темна завіса не зникає і вона лишається проклята лежати. Аж поки те Сонечко не відчує плач жінки і впізнає свою маму. Тоді вона піднімається і щиро молиться Богу за померлу дитину. Проходить кілька днів і вона відчуває зв’язок, як той, коли дитятко було в її утробі. Дитятко в утробі - як це прекрасно.
Сльози каяття дали їй змогу бути мамою, а не мамою-вбивцею. Вона покаялася, але не пробачила собі, так і має бути.
А я – янгол, усе те бачив, чув і переказую її слова – ЖІНКО НЕ ВБИВАЙ СВОЄ ДИТЯ!

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.044564008712769 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати