Поряд із щільними рядами пронумерованих карток, до яких тяжко, із нудотами, животами, розбухлими ногами продиралися вагітні, зшита із ще радянської коричневої клейонки, тека «Мазки на аборти». До неї, байдужої, виставленої на сором на видноті – не сховатися, не прикритися – із опущеними очима, і серце тьохкає, бо треба спішить, поки із пульсуючого згустка не випнулися ніжки, голівка, рученята (Ні, я не сюсюкаю!). Його, цей згусток, треба видалити, і забути, забути… Вона, медсестра, жаліла їх – цих жінок, - що до теки «Мазки на аборти» тисячами проходили. За статистико – лише 5% жінок доживають до 45 без жодного аборту, так-то. Не тих дітей, що абортивний матеріал, жаліла, а саме цих жінок, що точно і остаточно відмовилися від Бога. І всю емансипацію, всю рівність чоловіка й жінки медсестра звела б до того, щоб вони, оті, які розвіялися в тумані ранкового похмілля, чи ті, що білозубо «Як хочеш, дитинко…»,самі бігали і стояли в чергах, і намагалися, щоб щасливо і вдало, і лягали, благально дивлячись на лікаря, самі, самі, самі…
Аж раптом, цілком очікуване аж раптом, дві червоні смужки, одна із яких хвилюється жахом. Вони, двоє, навколішках на підлозі гуртожитківської кімнати над двома смужками і її сечею у майонезній баночці. Ранок більше схожий на пізню ніч.
«Це буде хлопчик. І ви будете в неділю грати в футбол, а я готуватиму для вас щось смачненьке». Але немов чорна хмара давить. Пхається свинцеве «Як?». І в очі кидається убоге убрання, гуртожитківські заклеєні плакатами стіни, підпиляна ніжка столу – весь той колись демократичний рай, що тепер скидається на пекло. Руки у лікарки золотом, шия - золотом. «У нас найдешевші аборти. Щоб ви знали. Найдешевші».
Наснився великий огидний пацюк із демонічно-розумними очима. Із гидливістю скинула його із себе, але на білосніжному плечі залишилися сліди пазурів. Глибокі, криваві сліди…
Думала, думала, думала. І в кімнаті находила кілометри, і очі без сну сльозилися. Думав, думав, думав…Забував їсти два дні… Невже усе, що було, – і посмішки, і сльози, і зимові ночі під ковдрою, коли вас двоє, і так тепло, так тепло, - все закінчиться розкарякою, поломаним назавжди, розбитим нічим?
