Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51553
Рецензій:	96005

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Убивча назва!

(Рецензія на твір: Я вбила свою дитину, автор: Любов Долик)

Назва мене злякала. По-взрослому. Але водночас хвацько загарбала мою увагу й умить прикувала своєю моторошною гравітацією. Учора весь день крутився довкола назви, але ніяк не наважувався пірнути вглиб тексту. Лячно було. Бо відчував, що у цьому тексті я стикнуся віч-на-віч з темрявою, холодом і чимось невідомим і моторошним. Це як у дитинстві, вперше в басейні, все крутився довкола вежі для стрибків і ніяк не міг наважитися вилізти нагору. Аж потім таки набрався духу, піднявся, підійшов до краю, заплющив очі - шубовсь!

Отже вчора звечора вирішив - сьогоді обов’язково прочитаю. (А ще шановний М.Гоголь підштовхнув своєю ... не менш убивчою назвою рецензії. Але з Гоголевим богоугодним кулішем розбиратимуся окремо.)

Нічого емоційно потужнішого, ніж цей твір Любови Долик, я на ГАКу ще не читав. Чи точніше - ще не переживав. Емоційна енергетика є найбільшою цінністю цього твору. Це так, ніби з мого монітору (а саме – коли завітав до нашого затишного вишневого садочку ГАКу :), несподівано й зненацька вистромився оголений дріт високовольтного струму. І що з цим тепер робити? Найперше - не доторкатися голими руками! Отже, спершу мусимо вдягнути гумові рукавички літературности, аби якось дати собі раду з термоядерними емоцями цього твору. Адже, з деяких натяків автора стає зрозумілим, що текст таки дійсно основується на її власному досвіді. Коли таке стається – це, вочевидь, дуже корисно для літературного твору, але... Але наше приватне життя є нашим приватним життя. Тому тут треба застосовувати якомога більше поваги, виважености, чутливости тощо. І вкрай обережно зосередитися саме на літературних якостях.

Отже назва таки дійсно вбивча! Це насправді найпотужніша й найчіпкіша назва, повз яку не можна лише ковзнути поглядом і залишитися байдужим. Ця назва неодмінно викликатиме дуже сильні емоції («+» чи «-» наразі несуттєво). Коротше, ТАКУ НАЗВУ НЕ МОЖНА АНІ ПРОІГНОРУВАТИ, АНІ ПРОСТО НЕ ПОМІТИТИ!

З огляду на те, що творів Любови Долик я раніше не читав і, так сталося, що не звертав уваги на цю авторку – назва стовідсотково виконала свою первинне завдання! Гарпун проштиркнув читача міцно. Але от далі вже постає инше завдання – втримати читацьку увагу до кінця тексту.

Початок, після такої приголомшивої назви, видався мені дещо млявим як за енергетикою, так і за емоцями. Занадто спокійно і врівноважено, позаяк очікувалося бурхливішого старту. Крім того, нічого «смішного» я не знаходжу в абсолютно нормальному людському бажанні «чогось досягнути, облаштувати своє життя, втілити амбітні плани» тощо. Це радше загальноприйнята норма сучасного суспільства та й узагалі природа будь-якої живої істоти!

«Смішна людина - пнеться чогось досягнути, облаштувати своє життя, втілити амбітні плани, примарні мрії.»

Отже, перший абзац, НМД, варто переглянути. З думкою про те, аби зробити його сильнішим, енергійнішим, чіпкішим. Далі розповідь розгортається спокійно й врівноважено. Дещо буденно й безрадісно – як саме буденне життя… Звичайна нібито історія про діваху-невдаху, яка вийшла заміж не за гетьманича на білому коні, а за звичайного пересічного хлопака. Шкода, що ми не довідалися де він працює. Але знаємо, що він втомлюється на праці. Сама по собі така інформація ще не створює достатньо поживи для формування його образу. Одна справа, якщо він працює шахтарем, ливарником чи будівельником. І зовсім инша – якщо третім заступником помічника молодшого бухгалтера районної адміністрації …

«І Бог дав нам дитинку! Я вважаю вагітних жінок святими.»
Вважати вагітних жінок «святими» мені видається якось недоречно й нелогічно в цьому контексті. Не розумію стосунку до релігійности, тим паче «святости», коли за цією ж релігією увесь найцікавіший процес, що зрештою призводить до вагітности вважається брудом, блудом, слабкістю тіла, гріховністю тощо. Отже, в цьому контексті можна було б використати багато инших прикметників, які передавали б суть без вплутування релігійности, що зрештою все заплутує ( і дає підставу для ралігієзнавчих кпин з боку М.Гоголя).

Потім я не збагнув причину драматизму в тому, що дівчинка мала звичайнісінькі собі «кашель, соплі» (шмарклі?). Усі ми були дітьми, і всі ми мали в дитинстві кашель і шмарклі – і нічого, виросли великі й здорові. Дитячі хвороби – це неминучі елементи процесу зростання людини. У цьому не вбачаю трагедії. А в цьому тексті, ці всі дрібні псевдодраматичні моменти тільки розмивають, послаблюють потужність центральної трагедії цього твору!

Дисбактеріоз? Не знаю що це, але це не звучить фатально. Тож немає потреби зосереджувати читацьку увагу на дрібницях, що відволікають. Якщо ж це не дрібниці – тоді треб було б пояснити чому це важливо. Тобто чи був у цьому дисбактеріозі конфлікт між георїнею твору та її чоловіком, свекрухою тощо?

Жахливий, з жорстокими потробицям опис самої медоперації без наркозу є надзвичайно важливим для твору! Це – центральна подія. Читач повинен саме тут відчути різницю між банальністю й буденністю цієї медичної операції (викликану переконливою і логічною ваготою сімейних обставин) та моральною безоднею вбивства. Ось тут би ще зосередитися й попрацювати!

На мою думку, твір варто було б закінчити ось на цьому:
«Чомусь я упевнена, що це мав бути син.»

Усе, що йде після, починаючи зі слів «Тепер я пишу книжки…» має присмак повчання і непотрібного розжовування моралі сієї байки. І воно, знову ж таки, применшує силу центральної ідеї твору. Назагал, варто б іще попрацювати над цим текстом і може вийти дуже і дуже сильна річ! Тема є занадто важливою, аби залишати цей твір у шухляді.

Пишіть ще! Успіхів.
Щиро,
Олесь Б :)

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.045240163803101 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати