Ой, пані Тало, так кортить відповісти фактами з Галинчиного життя на оті питання, що є у Вашій приязній рецензії :). Мабуть, доведеться ще написати щось на цю тему :). Це твір автобіографічний щодо зображуваних подій. Головну героїню ж мусила зробити краще, ніж була насправді, як протираємо, скажімо, скельця бінокля, щоб плями на них не заважали роздивлятися пейзаж...
А взагалі в дитинстіві мало цінуєш те, що знаєш сама, зате заздриш тому, що знають та вміють інші. Мене, скажімо, не вчили музиці, і я заздрила тим, хто грає на піаніно; багато дівчаток з нашого класу ходили на художню гімнастику й виступали на шкільних заходах з обручем, чи стрічкою - ой, які завидки брали! А у когось був собака, а хось вмів кататися на ковзанах... Важко спілкуватися на рівних з такими щасливцями!!!
Звісно, переможного закінчення ця оповідь не могла мати. Адже до руйнування імперії зла ще залишалося страшенно багато часу. А до того ж, бачимо, що провокатор у вишиванці - невмирущий, і показує свою пику скрізь, включно з сторінками нашого сайту :)
Будемо боротися.
З повагою, Галина М.
