Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Легенди і казки

(Рецензія на твір: Ворон, автор: Олександр Мельник)

Є казки, які маскуються під легенди, стилізовані під народний стиль. А є легенди, які лише схожі на казки, бо легенда не має часових обмежень і може відбуватися й у сучасності, й у минулому. Легенда вимагає дуже точного письма, коли кожна фраза така, яка має бути, і ніяка інша. Легенда не терпить зайвих пояснень і слів. Вона проста, але глибока. Часто легенда має особливий ритм і пишеться ритмізованою прозою.

Звісно, що легенда має бути написана грамотно, без помилок. А з комами Ви зовсім не дружите. :)

Оскільки Ваша легенда мені сподобалась, я спробувала відловити якомога більше технічних огріхів:

Чувся монотонний скрип млинового колеса і дзюрчання річкової води, [що лилася – це зайве, бо і так зрозуміло].

- Яку вам, шибеники? – усміхнувшись[,] спитав старий низьким, тягучим голосом.

Довго кружляє чорний ворон у небі, але там[,] де сяде він[, - обов'язково, - не варто настільки виділяти це слово, бо збиває із загального ритму твору] - бути біді.

Жив у давні часи пастух [один, та – зайве] звали його Грицьком.

На життя він собі заробляв тим, що пас худобу людям[,] з того мав хліб та молоко.

Понад усе любив він, вигнавши [з поза ранку – вдосвіта?] череду,

І так гарно вмів він грати, що якщо пройде хто, [– то – зайве] обов’язково зупиниться щоб насолодитися піснею.

Одного разу стомився Грицько по обіду тай [краще просто й заснув] заснув під старим кленом міцним сном.

Попова дочка, - Катериною її звали, - перша красуня на селі. [розберіться із виділеннями, бо так не сприймається, забагато ком і тире]

Проте вона вже була засватана за Василя, [зайва кома] - сина сільського голови.

Але якби й не була засватана – [однак, - зайве] ніколи б Катерина не була Грицьковою - вона й не дивилася [у сторону – може краще на?] простого пастуха.

Наснилося Грицьку[,] наче Катерина - дружина його,

Вона була дуже старою, роки притягнули її до землі та згорбили, праве око [було] затягнуте більмом, а великий горбатий ніс [було] згорнуто набік.

Люди обходили дім відьми стороною, а коли стрічали її селом[,] то тримали дулю у кишені, а як пройде[,] хрестилися і, щоб не бачила, плювали тричі через ліве плече.

Проте коли біда яка стукалася до людей у[в] оселю[,] брали вони[,] у кого що було[, - тут двокрапка, бо перераховується] хто яєчок десяток, хто олії соняшникової, хто меду, та йшли до відьми на поріг.

Та вислухає[,] яка біда спіткала[,] та відразу каже[,] що робити, - або трав дасть заварить або настоянки гіркої, а як не знає[,] як допомогти[,] то не морочить людям голови – каже, тут я вам нічим не допоможу.

А подарунків ніколи не вимагала, брала те, що дають. І наче нічим [вона] людям зле не робила[,] але така [вона] була спотворена, що раз у раз заставляла людей хреститися, - та про те вже казав.

Грицько[,] оглядаючись[,] йшов до старої[,] тримаючи щось у руках.

Він постукав у двері,[зайва кома] - тиша. Знову постукав – тиша. Штовхнув,[зайва кома] - двері з рипом відчинилися.

- Знаю я[,] чого ти прийшов, - почувся старий охриплий голос.

- Погане ти надумав, хлопче, - сердито сказала стара, - не буду я тобі допомагати.
- Йди собі,[зайва кома] з Богом, - вказала вона хлопцю на двері. [треба поєднати в один абзац]

Раптом, з понад двору[знадвору] пролунав гучний грім, наче сто воронів закричали водночас.

- Стій, - скричала відьма[,] зупиняючи Грицька на порозі. - Зачекай! [тут новий абзац] Відьма сиділа на лаві. Обличчя у неї було спотворене від нелюдського жаху, а старі покручені руки помітно тремтіли.

Посеред поля дуб росте старий, що і[й] у трьох[утрьох?] не обійняти.

Як прийдеш до того дуба[,] лягай у траву.

Очі зав’яжеш собі чорною стрічкою. Тоді лежи собі тихенько і головне - від дуба ні на крок,[зайва кома] - пропадеш.

І дивися[,] очей не відкривай,[зайва кома] - осліпнеш.

А як перші півні заспівають –[краще просто поставити кому] то скоріш до дому, бо як не встигнеш до третіх півнів, - вже залишишся там назавжди.

Як додому прийдеш, росу з сорочки відіжми у склянку,[зайва кома] та додай туди одну краплю крові із лівого мізинця.

- Та що ви , хіба ж розлюблю коли?,[зайва кома] - схвильовано прошепотів пастух,[зайва кома] і кинувся з хати.

Вибігаючи за хвіртку[,] на пів крокові спіткнувся.

Стара відьма[,] лежачи на лаві лише зітхнула і важко засопіла.

У його великих спритних пальцях стеблинки так і мерехтіли, - здавалося[,] що це великий павук плете своє павутиння.

Прийшовши додому[,] Гриць довго не міг знайти собі місця.

Ніч видалася тихесенька[,] лише інколи закричить нічний звір та загавкає собака на подвір’ї.

- От як хто побачить, - думав пастух[,] крадучись понад ставком, - клопоту завтра не оберуся.

Щоб дістатися старого дуба[,] потрібно було або йти через цвинтар навпростець, або обходити довкруги.

Але шлях довкруги йшов через село[,] і Гриць боявся, що його хтось зустріне у такому вбранні.

За Грицькової пам’яті тут нікого не ховали,[зайва кома] - новий цвинтар був за селом.

Лише кам’яні брили[-] як ознака вічної пам’яті та вічної пошани – вказували на останки героїв минулого.

Як Грицько дійшов до кладовища, -[зайве тире] на землю почав спускатися туман, та такий густий –[краще кому] як сметана.

- Що за морока,[краще ?] - сказав Гриць[,] шукаючи однією рукою під сорочкою хрестика.

Раптом, перед очима трохи розвиднілося[розвиднилося],[зайва кома] - серед молочних закрутків вгадувалася постать.

- Куди ти зібрався, дурень[дурню]? - пролунало наче з-під землі.

Серце ледь не виплигнуло з грудей[,] і [в] голові запаморочилося.

Гриць почав задкувати[,] аж поки не зашпортнувшись[зашпортнувся] за каменюку та не полетів шкереберть.

Коли хлопець, весь тремтячи, піднявся –[краще кому] туман вже розвіювався, а разом із туманом пішов і морок.

- Це ж треба, - Гриць від страху весь спітнів, - і приводиться[привидиться] таке.

Під світлом зоряного неба стало добре видно стежку[,] і[,] перехрестившись[,] Гриць, не гаючи часу, припустив [по ній – зайве] вперед.

Старий дуб химерним велетнем чорнівся[чорнів] серед поля. Пов’язавши на очі [чорну – краще прибрати, щоб уникнути тавтології і це несуттєво] ганчірку[,] Гриць ліг у траву під дубом.

Лежачи[,] Гриць вже почав думати, що все минеться, коли раптом почулися якісь звуки.

- Іди до нас, - співали дівчата. [новий абзац]– Потанцюй з нами, - сміялися вони. [новий абзац] Голоси лякали, кричали, благали, але хлопця від жаху неначе заціпило. Він лежав[,] як колода[,] боячись поворухнутися.

- Іди до мене, твоя буду[,] – почувся йому Катеринин голос.

Від жаху волоси встали на голові[волосся на голові встало дибки], але Грицько раз за разом повторював молитву:

Гриць піднявся[,] похитуючись, такого жаху натерпівся – довіку не забуде.

Пробігаючи старим цвинтарем Гриць зашпортнувшись[може, спіткнувся, щоб уникнути тавтології] на тому самому місці[,] де бачив привид козака. На плиті[,] де сидів морок[,] було щось вибито.

Прибігши додому[,] пастух швидко скинув з себе сорочку.

Викрутивши її[,] [він – зайве] зібрав рідину.

Хлопець дістав ножа, що завжди носив із собою[,] та різнув собі мізинця.

Червона кров крапнула у кружку[,] забарвлюючи рідину рожевим серпанком.

- Все, пів-діла[півділа] зроблено[,] – полегшено прошепотів Гриць[,] лежачи на лаві.

Скоро [було] потрібно гнати худобу, і бажано [було] відпочити, але сон не йшов.

У вікно бився нічний метелик, цвіркун за піччю схаменуся[,] і було чутно[,] як у селі чийсь собака виводить на повний місяць.

- Діду, а діду, а чим все закінчилося,[краще ?] - дітлахи на печі сиділи тихенько[,] як мишки.

Він заклав руки за голову та[,] дивлячись крізь вікно на зірки[,] продовжив свою розповідь.

Наче, як у дитинстві, стомившись після жнив[,] сиділа вона при дорозі на снопі пшениці і[,] тримаючи його голову на колінах[,] гладила по косах[навряд, скоріш по волоссю:)], сумно приговорюючи: - Грицю мій, Грицю, сину мій єдиний...

- Де ти був вчора ввечері, я приходив до тебе? – запитав той[,] коли заспаний Гриць відкрив [йому – зайве] двері.

- Зараз йду, я хутко, тільки вмиюся, - протираючи очі[,] сказав пастух.

Вмившись[,] Гриць перехрестився на образи та вискочив з хати, ховаючи за пазухою пляшечку із зіллям.

Майже всі чоловіки [села – зайве] були вже тут, стукали сокири, носили великі колоди. [дещо незрозуміло, бо перемішана дія, "стукали сокири", "носили великі колоди", треба перебудувати речення]

- А, робітник з тебе, - кисло сказав Грицьку голова села, [що керував усім – зайве], - іди краще будеш жінкам на допомозі[, - тут двокрапка] дров нарубаєш та води наносиш[,] – махнув він Грицькові у сторону попової хати.

У хаті спорилася робота,[зайва кома] - жінки готували обід робітникам.

- Оленко, принеси мені води попити, - попросила дівчина[,] – бачиш руки у тісті.

Грицько, що в ту хвилину заносив дичину до хати[,] чув цю розмову.

Він прожогом кинувся до глека, де зазвичай тримали воду, але там було пусто[порожньо]!

- Тримай, сестричко, - знала б бідна дівчина[,] що вона дає!

Притримуючи кварту ліктем[,] Катерина випила воду.

- О, яка добра вода, - сказала вона сестрі[,] - наче аж солодка,[ тут крапка і нове речення] принеси мені ще, будь-ласка.

Знизивши плечима[,] вона взяла під лавою маленьке сухе відерце і вийшла до криниці.

Майже у той самий час колода, що[яку] кріпили на церкві, вислизнула з рук і впала до низу[,] скалічивши сина сільського голови.

Ніхто і не помітив[,] як[,] каркаючи[,] кружив над недобудованою церквою чорний ворон

Але сказав, що на місці[,] де вилив Грицько воду із зіллям[,] яблуня росла.

- А ворон,[тут ?] - незважаючи на пізній час[,] діти заслухалися і не спали.

- А що ворон? – сказав[перепитав чи здивувався] старий.

І на останок, в цій легенді не вистачає одного речення, якогось знаку, що оживить текст і зробить його чарівним. Це або натяк на те, що дід сам якимось чином причетний до тих подій, чи натяк на те, що дід походить з козацького роду охоронців від зла (пам’ятаєте козака на старому цвинтарі), або на існування ворона вже у реальному часі, а не лише у легенді. Або всі ці три знаки.
У будь-якому випадку, вирішувати Вам, бо лише Ви, як автор, бачите те, що там відбувається насправді.

Легенда дуже сильна, але не всі її сприймуть, бо вона вимагає співпереживання, а на це зараз мало хто здатний.

Щасти Вам й у житті, й у творчості!

З повагою,
Наталія Дев’ятко

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.030579090118408 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати