Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46395
Рецензій: 90556

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Страшно...

(Рецензія на твір: Перше причастя, автор: Ганна Осадко)

© Михайло Карповий, 11-06-2009
Моторошно... заморений аїр на камінній долівці пріло смердів смертю. Його ритуально порозкидали по всьому храму... Діти стояли вже понад годину – рівненькими стовпчиками, як солдати й солдатки на плацу, готові до пожертви во ім'я…Страх-приреченість-чекання. …вчителька катехизації витягає свічку з руки хлопчуря, який умлів – і простягає моєму синові….…так чи приблизно так живі брали прапори із рук мертвих на кривавому бойовищі во ім’я….…найбільше це нагадувало мобілізацію у Дитячий Хрестовий Похід….

Читав - і згадував "Діти кукурудзи" Стівена Кінга. І думав: а що сталося б, якби ти не відвела свою дитину на обряд ініціації? І мені стало ще страшніше... Вночі до твоєї тихої оселі увірвалися б фанатичні послідовники галицького культу з факелами і ножами. З дочки на твоїх очах живцем зідрали би шкіру, сина повісили на дворі, а тобі і чоловікові відрізали руки-ноги, і так і залишили б на підлозі, помирати від втрати крові... Отакі вони - галицькі греко-католики. Страшно...

:))) Ти знущаєшся, да? Який в спекотному червні "весняний настрій"?
Хай і тобі щастить і твориться :)

© Любов Лібуркіна, 12-06-2009

То добре! Як же нам найкраще завершити обмін думками? О, придумав. Ось так: Ото таке, шановна опонентко. Весняного настрою. Творчих успіхів :))
Хай щастить!

© Михайло Карповий, 12-06-2009

Міш, ти не уважний - я вже погодилась кілька дописів тому, що це не фанатизм. І знаєш, мені чогось розхотілося сперечатися далі на цю тему. Бо праві всі: і ти, і я, і Аня. І у кожного знайдеться своя інтерпретація. Просто я добре уявила собі її відчуття тоді.

© Любов Лібуркіна, 12-06-2009

Петре, нема проблем. Прошу.

Любо: А я щойно перечитав текст в n-ний раз (здається, n = 5), і начебто знайшов підтвердження своєї інтерпретації з останнього допису. Отже, перед тим, як перейти до живописань масових знепритомнень, Аня каже, що "минає півтори години служби… натовп зачинає нервуватися". Тобто, натовп був не в захваті, що задоволення затягнулося на півтори години. Натовп всю "хибність процесу" розумів не гірше героїні.

© Михайло Карповий, 12-06-2009

Приємно почитати слушні зауваження тверезомислячої людини. Дякую, Михайле!

© Петро Муравій, 12-06-2009

Тепер, про цитату, що ти навела: лиюди "один поперед одного намагаються засвідчити свою ревність, нехтуючи звичайними людькими нормами поведінки чи моралі". Це цитата не з тексту, а з Аниного коментаря внизу. Мені цікаво, як саме люди нехтували звичайними нормами поведінки чи моралі? Якби вони курили, плювали на підлогу, матюкались, чи щось таке - то це було би нехтуванням норм поведінки. Але ж нічого такого не відбувалося. Вони стояли. Вони чекали. Вони знімали на відео. Де тут нехтування нормами?

© Михайло Карповий, 12-06-2009

Хвилинку. А звідки ми знаємо, що люди в церкві не усвідомлювали хибність того, що відбувалося? Треба відділяти факти від інтерпретацій.

Ось факти: "Ніг тих була добрих півтисячі" - тобто, приблизно 250 душ людей набралося. Дітям довелося довго чекати, поки їх причастять, бо забагато людей хотіло піти до сповіді. Від спеки деякі з дітей зомлівали. Деяких із них повертали до тями, щоб вони продовжували стояти, чекаючи на причастя.

Авторська інтерпретація викладена в останньому абзаці: люди були фанатиками, ними рухав садомазохізм, і тому вони продовжували участь в службі.

Чи є авторська інтерпретація єдино можливою? Ні. Можу запропонувати таку альтернативу.

Люди пішли на свято, думаючи, що служба, як завжди, буде тривати одну годину з невеликим гачком. Поскільки ці люди релігійні, для них свято мало неабияке значіння, і вони хотіли, щоб перше причастя їх дітей відбулося в той же день. Ці люди не могли передбачити, що набереться так багато бажаючих посповідатися (якщо одна сповідь триває в середньому, скажімо, десь 5 хвилин, то десять сповідей - це вже затримка з причастям на майже годину). Отже, служба затрималася не через вину цих людей. І що їм залишалося робити? Всього два варіанти: 1. піти додому; 2. продовжувати залишатись в церкві і сподіватись, що це все закінчиться якнайшвидше. Додому не пішов ніхто. Всі (включаючи героїню) обрали варіант №2. Вони прекрасно розуміли, що це недобре, що служба затягнулася так надовго, і в душі лаяли сповідників, через яких всім довелося мучитись в душному приміщенні.

І ніякого фанатизму.

© Михайло Карповий, 12-06-2009

Так, Даро, я згодна. Вибір завжди за нами. Хочу просто нагадати, що Аня просто розповіла про конкретний випадок, який стався у конкретній церкві, з конкретними людьми. До узагальнень, здається, справа не дійшла :) Втім, думаю, Ваш випадок скоріше щасливе виключення, на жаль. До того ж, проблема дещо ширша, ніж здається на перший погляд. Проблема в системі цінностей, яку свторює собілюдина. Імхо, звичайно :)

© Любов Лібуркіна, 12-06-2009

Є. Хоча б у тому, що ця лірична героїня розуміє всю хибність "процесу", коли люди " один поперед одного намагаються засвідчити свою ревність, нехтуючи звичайними людькими нормами поведінки чи моралі".

© Любов Лібуркіна, 12-06-2009

Сьогодні кожен має право вибору, Слава Богу! До якої церкви йти, якому Богу молитися чи не молитися зрештою. Коли мого сина готували до першого причастя, монахині просто "вимагали" в батьків щоб вдягнули пошиті монастирем спеціально для цього безкоштовно костюми. Спеціально, щоб батьки не брали на прокат оті всіяні блискітками і Бог зна чим вбрання, щоб все було скромно, як годиться в церкві. На закиди батьків: "Що то таке свєто і мусить бути всьо файно", монахиня відповіла: "Так! Свято, але то в першу чергу розмова між вашою дитиною і Богом. Повірте, Отцю Всевишньому байдуже до убьорів ваших дітей. Він дивиться тільки на душі, а їх нічим не прикриєш"
Ну що можна сказати на такі розумні слова. Так, ні! Одна мамця, що стояла поруч, собі під ніс, так щоб оточуючі чули, промимрила: "Моя дитина таки прийде в своїй суконці, тій, що бабуся з Італії привезла!" Правда ніхто її не підтримав, хватило розуму!
Такі справи. Бог тут ні до чого. Ми своїми руками творимо або "шоу" в церкві, або причастя. Все в наших руках!
З повагою, Дара

© Дара К., 12-06-2009

Не зомлів - і добре. Але це вже питання кількісне - до яких пір людина готова спостерігати, як мордується її дитина, поки не виведе дитину на двір. Кількісне, а не якісне. З якісного боку все ясно: дитина мордується, матір з цим мириться заради, будемо так говорити, релігійних переконань. Якісної різниці між героїнею твору і рештою нема.

© Михайло Карповий, 11-06-2009

Добре, погоджуюсь, що "фанатизм", можливо, занадто сильне слово для цього... навіть, не глупства, а звички все робити по писаному, з огляду на те, "що люде скажуть". Просто мені не зрозуміло, як можна це покласти на одні ваги. Чи не звідти ноги у страху до небес ростуть?
А син Аніної героїні, до речі, не зомлів. І от у чому я впевнена, що вона б його не пхала назад,"у стройні ряди і шеренги", а вивела б на повітря. Атепер що в нього залишиться на згадку?
Хоча, можливо, дійсно - не пощастило з церквою, зі священниками, зі...

© Любов Лібуркіна, 11-06-2009

Але, Любо, все-таки це не фанатизм. Фанатик здатний заради своєї релігії зробити що завгодно. Наприклад, убити людину. У нього немає внутрішніх обмежень, а мета виправдовує будь-які засоби. Ти скажеш, що ті мамці та бабусі, які повертали власних дітей до шеренги, фактично ризикували життям тих самих дітей. Але невже ти думаєш, що хоча б у однієї з цих жінок в голові крутилася думка типу "хай моя дитина помре, але помре християнином"? Навряд чи. Дії цих жінок я би класифікував як глупство, але не як фанатизм.

Різниця між цими двома речами невелика, але вона є. Вона приблизно така, як між самогубством і смертю внаслідок нещасного випадку, спричиненого недостатньою оцінкою небезпеки. Наприклад, одне діло, коли людина каже собі "піду втоплюся" і топиться, а друге - коли каже "піду покупаюся в річці", знаючи, що в річці сильна течія і що вона як пловець - не дуже.

Так от. Думали ці жінки, скоріше за все, щось типу "зомліла моя дитина... ну, нічого, зара отямиться, і нічого їй не станеться". Тобто, вони оцінювали ступінь ризику як низьку. Так само, як і аніна лірична героїня - вона могла би взяти сина за руку і вивести на свіже повітря, але цього не зробила. Її ж ти до фанатиків не записуєш, хоча її поведінка принципово нічим не відрізняється від поведінки решти учасників богослужіння.

© Михайло Карповий, 11-06-2009

Хм. Це мене збила з панталику рецензія Миколи Цибенка, де він описував, як він знепритомнів під час хвороби, і як лікар привів його до тями. Ця рецензія якось заблокувала у мене в голові основний текст. Так що коли я прочитав твій допис з ключовими словами "зомліли" та "приводили до тями", в голові виплила реца пана Миколи. Соррі.

© Михайло Карповий, 11-06-2009

Упс... соррі... сказано! Я неуважний.

© Михайло Карповий, 11-06-2009

Про ляпаси і воду, якими дітей повертали до шеренги, у Ані нічого не сказано. Скоріше, навпаки: у зомлілої дитини вчителька катехизації взяла свічку і передала її сину лір. героїні; отже, зомлілу дитину до шеренги знову не сували. Можливо, так залишали валятися на підлозі. А можливо, виводили на свіже повітря. В другий варіант мені віриться більше, але перший краще вписується в теорію "фанатизму". Можеш прийняти його.

© Михайло Карповий, 11-06-2009

Міш,ятут свої 5 коп. вставлю. Як на тебе, зомліли діти,яких ляпасами та водою приводили до тями і знову сували вшеренги, це нефанатизм? За будь-яку ціну дотриматися "Дисципліни Служби", нє?

© Любов Лібуркіна, 11-06-2009

Громада - фанатична, дочка Рабіновича - шлюха. Не треба до сповіді. Краще опиши в деталях злодіяння представників секти, до якої потрапила ти і твоя дитина. Ну, там, промивання мозхів, меси, колективні оргії. І щоб все закінчувалося масовим самогубством сектантів. Ти і твої діти вижили, чоловік і свекруха - ні. А то прісно якось...

© Михайло Карповий, 11-06-2009

Тільки до греко-католиків вже не йдіть, а як йдете, то коли буде мало людей, щоб чути Слово Боже, а не розглядатися по сторонах.
Я не зі злобою, я серйозно і по - доброму.Бо ,дійсно, не завжди є мудрість у духовенства без напруги провести ті ,чи інші релігійні заходи.
Те що Бог є любов - це правда, але поважати Його в благоговійному страху необхідно, приміряйте цим правилом свою дитину у відношенні до вас.
Бажаю вам чистого сумління.У вами написаному не бачу гріха, бо критика(для мудрого) - це краще влещувань.
З повагою, Володя.

©  Володимир Сірий, 11-06-2009

я написала тільки те, що відчула своїм таким от суперечливим женським серцем, та й по всьому. не зважай, Міш)
а шо необгрунтовано наклепи звела на громаду...от же ж....блін... тре, видно, наступного тижня до сповіді йти....

© Ганна Осадко, 11-06-2009

Та ні, я не християнин. Тобто, якщо ти вирішила, що я тут розійшовся, бо ти якось заділа мої релігійні почуття, то це не так. Бо релігійних почуттів як таких немає. Нема що задівати. Я суто про літературу. Я бачу в твоїй замальовці огульне звинувачення, направлене проти великої кількості людей: вони, мовляв, релігійні фанатики і залюбки когось закатруплять. На чому ці звинувачення грунтуються? В тексті ти пишеш, що вони знімали службу на відео... жахливе видовище... Ви тільки подумайте - НА ВІДЕО! Що вони іще фанатичного робили? Та нічого. Ань, ну це ж смішно. Це як в відомому єврейському анекдоті про вибори старости в синагозі. Хочуть вибрати Рабіновича, просять громаду висловлюватись. Один дядько встає і каже: "Рабіновича не можна, у нього дочка - блядь." Йому кажуть: "Але у Рабіновича немає дочки" - "Це неважливо, а я свою думку висловив". Так і тут: головне, що ти на людей тавро навісила. А обгрунтовувати - то необов'язково.

© Михайло Карповий, 11-06-2009

...дякую, Даро, за Ваші п"ять копійок. Приємно, що маєте такий позитивний досвід із першого причастя. Бо направду дуже важливо для дитини - з якими емоціями, з якими враженнями вона буде згадувати цей важливий день у житті кожного християнина.
... Так, Міш, правда твоя, варто відділяти мух від котлет.
я ж попередила тебе, що моя лірична героїня - то "нікчемна" християнка, правда? Люди назагал викликають у неї різні (та загалом вельми і вельми позитивні) почуття, та вона по-чесному, з усієї сили вчиться їх любити як саму себе. Але люди у великій кількості, у тісному приміщенні, які один поперед одного намагаються засвідчити свою ревність, нехтуючи звичайними людькими нормами поведінки чи моралі викликають у ліричної героїні паніку і страх - нє, не за себе навіть, нічо з нею не трапиться - за хлопчика, якому стало зле, чи за дівчинку, яка загубилася у стовповищі.
...отака от вона паскудна кобіта, ота лірична героїня, що ж поробиш (зітхає).
я знаю, Міша, тебе не перший рік, як і знаю, що ти - добрий християнин. І я - чесно! - цим щиро захоплююся. І дуже ціную твою думку.
Дякую ще раз тобі за небайдужість!

© Ганна Осадко, 11-06-2009

Треба відділяти мух від котлет. В теперішньому вигляді головний месідж твоєї мініатюри такий: перше причастя (взагалі будь-яке, неважливо в якій громаді) - це театр абсурду. Про людей, що брали участь в службі, ти взагалі відгукнулася з великою ніжністю:

Я жахаюся фанатиків. ... Я не вірю, що Отцю моєму потрібне оце збіговисько з відеокамерами, ота шалена юрба, яка після двогодинної Служби ... залюбки когось би спалила чи каменувала...

Аж дивно, як тебе ці бузувіри з відеокамерами досі живою залишили.

І ти на питання так і не відповіла. Якщо ці люди викликають у тебе (себто, у лір. героїні твоєї) таку відразу, то що ти серед них робиш? Чи вони дійсно тебе би четвертували, якби ти посміла не з'явитися?

© Михайло Карповий, 11-06-2009

Перепрошую, що вставляю своїх п'ять копійок. Співчуваю вам щиро, пані Ганно! Однак "мій досвід" першого причастя геть інший, до речі цьогорічний. Я вас здивую - лише приємні спогади. Можливо тому, що це був монастир, напівпуста церква, тільки рідні та близькі, спеціально відведений день. Найкращі спогади і про монахинь, монастир жіночий, настільки віддані своїй справі люди, що аж душа співає при спілкуванні з ними. Нікого не осуджують, стараються зрозуміти.
До того ж дітей розділили на групи, щоб було незабагато на раз, відповідно розвели ті групи в часі, тобто в різні дні. Свічки видавали всім, одяг також давали всім безкоштовно, без оплати-переплати. Дійство це тривало лишень пів години. Знимкувати родичам під час дійства було священиком строго заборонено. Хто старався порушувати заборону, до того підходила монахиня і робила зауваження. Звичайно не дуже приємно, коли тебе завстидають ось так привселюдно в церкві. Лишень один чоловік робив знимки, з дозволу церкви. Слава Богу ніхто не зімлів. Гарно, урочисто, піднесено. Сповідалися дітки напередодні, нічого поганого сказати не можу. Все таки має значення в такій справі підхід церкви в яку виходити до цього, напевне. Здивувало, що ваша дитина ходила три роки на заняття і аж двічі в тиждень. Мій син ходив лишень один раз в тиждень, з листопада по квітень. Заняття тривало 35-40 хвилин. Навпаки дитині було цікаво.
З повагою, Дара

© Дара К., 11-06-2009

Дякую за відгук, Міша. Ну, що ж тобі сказати? Насамперед - про відвідування (вірніше, не-відвідування) церкви ліричною героїнею та її сином. Помиляєшся, Серце. Син ліричної героїні перед Першим причастям двічі на тиждень відвідував уроки Катехизації у тій же таки церкві упродовж трьох років. І про тривалість Служби Божої має бодай зелене поняття, позаяк щонайменше три рази на тиждень ходить на Вечірню. Та й лірична героїня не така вже і єретичка)
Та не про це дана мініатюра...
про інше.
про те, як день Першого Причастя, до якого діти ішли довго і свідомо, якого чекали і до якого готувалися, було перетворено на театр абсурду.
Чому було не зробити Перше причастя під час окремої - третьої - дитячої Служби? Де би діти в оточенні близьких людей прийняли Дар Причастя? Навіщо було це організовувати під час найвелелюднішої Служби і ще й у час храмового свята, коли людей у церкві було мало не тисяча? Коли власне процес причащення всіх прихожан зайняв не звичні хвилин 6-7, а добрих 40 хвилин? (таким чином Служба Божа тривала не звичні годину двадцять, а понад дві години, і це - зауваж - у страшенну спеку і при великому стовповищі - коли людей набилося до храму по зав"язку) Чи це добре є, Міш, коли під час Служби люди замість слухати священика фотографували і знімали відео - причому, масово? Лише одних чуваків з відеокамерами було не менше п"яти, а фотоапаратів годі було злічити?
Про платні послуги як ото накидка-свічка-альбом-фото-відео-тощо я краще промовчу...

© Ганна Осадко, 11-06-2009

Тепер сурйозно та без підколок. "Він (себто, син - М.К.) питає мене – довго ще? Я звожу плечима: а я знаю?" Звідси випливає, що ні твоя лірична героїня, ні її син до церкви не ходять - інакше вони мали б сяке-таке уявлення про те, скільки служба триває, що за чим іде, і скільки залишилось до кінця.

А якщо це так, то виникає просте і логічне запитання: якого, власне, дідька твоя лірична героїня повела сина до причастя?

© Михайло Карповий, 11-06-2009

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75362586975098 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …