Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Мінздрав попереджує: читання цього вірша приводить до фіброзу головного мозку!

(Рецензія на твір: // Такий самий //, автор: Іван Лузан)

Отже, аффтар продовжує радувати своїх читачів очередною порцією церебральнокоітусної творчості. Взагалі, вірші цього аффтара при читанні визивають еффект легкого фалломорфирування, після чого, я, як псіхіятр від літератури, задаю собі питання про ступень поширенності останнім часом фіброзу головного мозку серед молодих талантів. Ну то таке.
Тепер по опусу намбер 262 (якщо не помиляюсь) вельмишановного пана Лузана. Ну по-перше рими та ритми. З ритмикою пане Лузан взагалі не дружить. Складається враження, що він не полюбляє слухати музику, або ж йому якийсь волохатий та косолапий йолоп відтоптав вухо. Навіть обидва. Бо з таким почуттям ритму та такту вірши пейсати не можна. Що це за ритм? А рима? З нею-то що трапилося? Попала до андронного коллайдеру, чи мутіровала у Чорнобильскому реакторі. Пане Лузан, ви вже якось определитись, ваша ласка, зі своїм станом: або ви все ж таки вагітні, або ні. Тобто: або верлібр, або не верлібр. Не треба висірати помісь бульдога з носорогом - нє комільфо. А взагалі-то запам*ятайте: верлібри писати набагато складніш аніж звичайнісіньки римовани вірши. Це усіляким графоманам тілько здається, що верлібр простіш. Ні. Вірши, пане студенте, як й усякий іншій літературний твір, повинні мати зв*язку. Для прози - це сюжет, головний персонаж (або головні персонажи), фокальний персонаж (частіш - це й є головний персонаж), етапи розвитку та вирішення основного конфлікту головного персонажу. Якщо ми з вами спілкуємось, хлопче, про поезію, то там зв*язкаю є: сюжет, рима, ритм, ліричний герой (не обов*язково), основний конфлікт (або думка автора). Якщо ви викідаєте риму та ритм, то для вас все стає набагато складніш: уся нагрузка падає на сюжет та ідею. Це так, маленький лікбез для вас, юначе.
Тепер по тексту. "Ти втікала, як сльоза". По-перше: аффторе щось забув поставити у цієї фразі, щось дуже важливе, без чого може статися "стратити, не можна помилувати". По-друге: сльоза не може втекти, вона може стікати. По щоці, по носу, по підбороддю, по губах. Але - стікати, юначе, стікати, а не втікати. Втікають в*язні з в*язниці, та горе-піїта від розлюченного читача. А ось ця перлятина як? "Коли сьогодні я прокинувсь - я не прикинувсь - ти втікала як сльоза." Це ж песець який логічний розрив в вас. Ви що, математиці зовсім у школах не вивчали, або з двійок по цієї науки не вилазили? Де логіка?! "Я прокинувсь, не прикинувсь, а ти втікала". Це все одно, що сказати: "Я приїхав, насправді приїхав, а ти купувала крупу в магазині". В народі кажуть про таке: "хто у ліс, а хто в дупу поліз". Якби ще це було обумовлено якоїсь римою орігінальною, або за-ради ритму, або метафора була якась яскрава. Але ж ні, ніякої яскравості та орігінальності: звічайнісенька серість та безнадійна бездарність (це все ще про початок віршу ми розмовляємо). Так напейсати може любий школяр першого класу середньої школи. Ви школяр? Якщо да, тоді беру свої лайки назад: для школяря - піде.
"Коли стемніло, я пішов за місто, спустившись у долину я, мов тісто, ножем споров собі губу. Тепер там шов." Щось з ліричним героєм негаразд. Навіщо він собі губу-то ножем порізав? Дуже тревожний симптом: має схільність до суіциду. Аффтар, ви що, емо? Якщо так, питань нема, бо належність до емо - це вже діагноз. Взагалі, до чого тут ця дебільнувата фраза? То про прокидання, та дівчат, які немов сльози, йдеться річ, то раптом аффтар йде та робить з себе Гуінплена. Де логіка?. Поцієнт має певні порушення з боку адекватного сприймання рельністі, до того є явная шізофазія та афазія (аффтар підміняє слова іншими за значенням, примір: "стікати" - "втікати"). Досить плачевні ознаки. Вважаю, що окрім ФГМ присутня ще й хвороба Альцгеймера на ранній стадії.
Останні три рядки - в меморіз: "І небо знову розцвіло потворно. І я зрадів цьому - воно не одиноке. Я такий самий як воно...". Такий же потворний, як небо? А чому небо-то потворне? Воно-то, взагалі, красиве. Навіть, якщо погода паскудна, все одне: тучі в усіляки фігури складаються, десь раптом шмат блакитного з-за туч з*явиться. Де ж тут потворність? Якщо аффторе судить по небу по собі, то хочу нагадати йому стару та банальну істину: ніколи не судить про інших по собі.
Отже, вірш - яскравий приклад, шановні, прогресуючого ФГМ. Ступень цереброкоітусальності вірша розкриває нам латентну нейрофілію аффтара. Дуже запущений та важкий випадок.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.047950983047485 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати