Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Це все відбувається ще до хрещення Конотопу у християнську віру?

(Рецензія на твір: Заспокоювач_для братів Коенів, автор: Владислав Івченко)

На жаль, не можу повністю оцінити авторський задум та виконання, бо не є знавцем кінематографу, й не бачила чи не запам’ятала тих фільмів, з якими мали б перегукуватися ці оповідання. Тому можу роздивлятися оповідання тільки як самостійний твір.
Зображена в оповіданні дійсність справляє гнітюче враження – як, мабуть, і прагнув автор. Жахає не тільки й не стільки сам комбінат, його діяльність та устрій, як люди, зображені навколо цього індустріального чудовиська. І робітники комбінату, і людосировина. І, звісно, насамперед головний герой, бо його виписано ретельніше. То ж маємо змогу роздивитися, що там відбувається у нього всередині - скоріш, в голові, бо душу автор, здається, геть забув йому вкласти.
Мені не зовсім зрозумілим є сам жанр твору. Що це? Сатира? Тоді хотілося б визначитися з об’єктом цієї сатири. Автор застосовує свій улюблений прийом – називає точне місце, де відбувається дія. І навіть приблизно час. Отже, це Конотоп. Тобто, Україна вже перебудовчих, пост-радянських часів. Тоді я не до кінця розумію алегорії, якщо вони планувалися. Якщо б це було про наше життя в Радянському Союзі – можу підтвердити наявність жахливого суспільного устрою, що перемелював на ковбасу людські долі, особистості. А також повну байдужість суспільства до моралі, загальнолюдських цінностей тощо – аби був пайок вищої категорії. Але це ж начебто про сьогодення? Якби події розгорталися за нашим східним кордоном – теж було б зрозумілою сатира на КГБістську державу, що відроджується з нами поруч, загрожуючи не тільки нам, а й усьому людству.
Але, за наявності усіх наших негараздів і проблем, нічого подібного до зображуваного в творі я не бачу сьогодні навколо себе.
Можливо, треба дивитися ширше – і це сатира не політичного, а так би мовити, загально філософського плану. Омар Хайям у прозі. З наших кісток, що перетворяться таки колись на порох, зліплять глечик, а наша плоть стане добривом для виноградної лози, врожай з якої ще й наповнить цей глечик.
Ну, все ж таки не ковбасою станемо – це, по-перше. А, по-друге, сподіваюся, що душа все ж таки залишиться живою і неушкодженою. Безсмертною.
Мені здається, що якщо б автор не випустив з уваги оцієї маленької зачіпочки – наявності у людини безсмертної душі – то навіть вибрані їм страхітливі алегорії могли б набути іншого забарвлення та значення. І драма головного героя розкривалася б інакше – не через хіть, що одного дня несподівано збудила в ньому одиниця людосировини жіночої статі, навіть не через пристрасть. А через кохання, через любов.
В цьому ж оповіданні любов, як на мене, відсутня. Це знижує для мене його цінність, незважаючи на притаманну йому, як і всім творам шанованого мною автора, високу майстерність та винахідливість.
З повагою, Галина М.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.04224705696106 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати