Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51212
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 13486, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.211.26.178')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Кінематографічна лірика

Заспокоювач_для братів Коенів

© Владислав Івченко, 11-01-2009
(Продовження. Початок: http://www.gak.com.ua/creatives/1/13441) Колись за дверима під літерою "Ч" працювала моя дружина. Вона була досить красива жінка,  але однієї краси мало, тут ще потрібно викликати у людей довіру. І вона це вміла. Вона добре працювала, її всі цінували і робота їй дуже подобалася. Часто вона виходила у вихідні, коли підміняла когось. Робота була сенсом її життя, як, втім, і мого. Їй подобалося працювати з людьми, кожного разу перегравати їх, а ще ж заспокоювачам був встановлений Пайок другої категорії. Це означало порцію людом'ясопродуктів і сто грам людокрові щодня. Вона дуже любила кров, говорила, що смачніше її немає. Роботу любила ще більше, навіть у відпустку не ходила. І довго не хотіла заводити дитину, говорила, що не зможе без роботи, що вона не з тих жінок, які створені для материнства. Може і так, але я хотів дитину, я людина традиційних поглядів і я не міг уявити собі родину без дітей. Я дуже хотів дитину і зміг переконати жінку завагітніти. Я ж вмію переконувати людей. То вона завагітніла, дуже сумувала за роботою, народила і вже на третій місяць вийшла на роботу, залишивши стежити за дитиною няньку. Ми добре заробляли і могли це собі дозволити.
І все б було добре, але вона чомусь не змогла після пологів працювати, як раніше. Вона не споганіла, навіть навпаки стала ще гарнішою, але сировина чомусь перестала реагувати на неї. Один тиждень, другий, наші дегустатори заявили, що людом'ясо з туш, які приймала моя жінка не достатньо смачне. Це значило, що людосировина заснула не в стані ейфорії. Людосировина повинна була бачити мою жінку в своїх мареннях у сонному газі, повинна була хотіти її і цілувати, але нічого такого. В моїй жінці, як щось зламалося. Сировина не реагувала на неї. І її звільнили. Я не міг нічого поробити, ніхто не міг. У нас дуже серйозне підприємство і питання якості тут на першому місці. Наш гендиректор навіть звільнив свого сина, який не справився з роботою на ділянці шкіряних виробів. На Комбінаті не було блату.
Так от, дружину звільнили з посади заспокоювача, запропонували роботу в цеху обробки субпродуктів або на кровному виробництві або в заводоуправлінні. Але вона хотіла працювати тільки на підготовці сировини, вона образилася і пішла зовсім. Це було помилкою, потрапити на Комбінат дуже складно і із власної волі з нього не йдуть. Та вона пішла. І її життя перетворилося на пустелю.
Четова дружина, розпатлана і зла сидить на кухні, п'є вино. Чет стоїть біля вікна.
- Лідо, досить.
- Не досить!
- Ти дуже багато п'єш.
- А тобі яка справа?
- Ти моя дружина.
- А мені насрати! Зрозумів? Насрати!
Вона підхоплюється, він здригається і відвертається. Дружина підбігає і хапає його за плече.
- Що ти від мене відвертаєшся! Тобі теж неприємно на мене дивитися! Як і людосировині?
- Ні, ти ж знаєш, що я люблю тебе.
- Так пішов ти з своєю любов'ю! Ти мені все життя зіпсував! Сволото!
Вона хапає сковороду і намагається вдарити. Він вправно ухиляється, б'є її ногою в живіт, валить на підлогу, скручує руки. Вона лежить, кричить і б'ється головою об підлогу. Дає їй ляпас, другий, третій. Вона починає скиглити.
- Не смій на мене замахуватися! – спокійно, але з залізом у голосі каже їй Чет. - Мені обличчя потрібне для роботи! Ніхто не повірить людині з синцем! Ти ж знаєш!
- Нічого я не знаю! Я тільки знаю, що здохнути хочу! – кричить вона і плює Чету прямо в обличчя.
Чет кидає її, виходить з кухні, забравши недопиту пляшку вина. Виливає в раковину, стоїть перед дзеркалом у ванні, розглядає себе серед зубних щіток і пляшок з парфумами. Посміхається, робить добре обличчя, строге обличчя, довірливе обличчя, заморене обличчя. Нормально, він у формі. Ніякі нерви не завадять йому робити свою справу на відмінно. Задоволений собою, хлопає по щоці. Виходить. Дружина сидить на підлозі і плаче. Відвертається і йде.
Я не засуджував її. Робота на Комбінаті була сенсом життя майже для всіх працівників. Залишалися тут тільки найкращі і трималися за своє місце так, ніби за прохідною заводу ніякої роботи не було. Та що там роботи – життя! Ті, кого звільняли, відразу втрачали землю під ногами, вони були наче вигнанці з раю. У їх житті нічого не залишалося, тільки порожнеча. Так було і у Ліди. Вона пила, пила, а потім трапилося страшне.
Квартира Чета. Ходять міліціонери, переступають калюжки крові на підлозі. Герой сидить перед слідчим в цивільному.
- Я прийшов з роботи, в залі побачив Ліду. Вона лежала на підлозі, вся в крові. Поряд ніж. Я швидку викликав. Потім зайшов в спальню, а дівчинка мертва.
Вона ненавиділа її. Моя жінка ненавиділа власну доньку. Думала, що через неї втратила роботу. Я повинен був передбачати це. Але не зміг. Я був дуже зосереджений на роботі, вони снилася мені навіть вночі. І трапилося те, що трапилося. Я поховав дівчинку, а Ліду відправили на примусове лікування в психіатричну лікарню. У неї визнали алкоголізм і важкий психічний розлад. Це був дуже важкий період для мене. Мені  пропонували піти у відпустку, поїхати абикуди на води, в той же Трускавець, поправити здоров'я. Але я відмовився. Якби я кудись поїхав, я б збожеволів. Мене рятувала тільки робота. Я працював по півтори зміни, залишався б і на дві, але це було заборонено інструкціями. Після роботи я залишався на засідання кружків якості, потім йшов грати у футбол, на першість Комбінату, повертався додому, щоб тільки поспати. А вранці знову бігти на Комбінат. Мій улюблений Комбінат.
Завод з висоти пташиного польоту. Низки цехів і будов, всі відремонтовані, пофарбовані, з цілими вікнами. Між будівель клумби і альтанки, доріжки асфальтовані, скрізь порядок і організованість.
Комбінат був таким завжди, ще з революційних часів, коли він був заснований на базі шкуродерні. Вже через декілька років підприємство вийшло в передовики і зберігало цей статус завжди, не дивлячись ані на передачу в різні міністерства, ані на зміну керівництва. Конотопській Комбінат завжди був кращим. І кожен, хто працював на ньому, по праву гордився собою і радів своїй щасливій зірці. А тим, хто не працював, залишалося тільки пити і вити від заздрощів.
Чет знов стоїть перед черговою партією людосировини. Розказує про правила.  Його уважно слухають, виконують все, що він каже, з такою партією легко працювати, але задоволення це не приносить. Куди цікавіше працювати зі складними партіями, які наперед налаштовані проти Комбінату і яких потрібно переконати, заспокоїти, ввести в стан щасливого очікування. Це дуже важливо для смакових якостей м'яса і медичних вимог за якістю органів.
Раніше на це не дуже то звертали увагу, приганяли сировину ешелонами і відразу запускали в цех забою. У найгарячіші часи, ще перед війною, справа доходила до того, що забій вівся з кулеметів, що украй неефективне через велику втрату крові, шоку сировини, а також через те, що багато  куль залишається в тушах, що ускладнює їх переробку. До того ж кулі пошкоджували внутрішні органи, суттєво зменшуючи цінність туш. Тому від забою кулеметами довелося відмовитися. Потім використовувався метод масового забою електричному струмом. Роззуту людосировину заганяли в ангар із залізною підлогою, по якій пускали струм з високою напругою. Проте частині сировини вдавалося стрибнути на туші загиблих і після струму доводилося запускати бригади з пістолетами, які добивали тих, хто вижив. Метод був визнаний неефективним. Потім застосовувався індивідуальний забій струмом, коли сировина поодинці приходила до апаратів, до ноги і лобу прикріплялися електроди, після чого пропускався струм. Смертність була стовідсотковою, але метод був дуже трудомісткий, особливо у разі опору сировини, що траплялося досить часто. На деякий час на підприємстві повернулися до забою за допомогою спеціально навчених бійників. Вони завдавали удар молотком по лобу людосировини, що забезпечувало миттєвий летальний результат в дев'яносто восьми відсотках випадків. Потім туші чіплялися на крюки і проводилося зціджування крові.
Метод був достатньо ефективний, хоча і заснований на ручній праці. Та оскільки на черговому з'їзді КПРС було ухвалене рішення збільшити ступінь механізації і автоматизації праці, то для забою було запропоновано використовувати спеціальні напівавтомати на електричному приводі. Сировину усаджували на крісла, фіксували положення голови, після чого оператор давав команду і спеціальний бойок пробивав потиличну частину черепа, наносячи смертельні пошкодження. Продуктивність автомата складала двадцять туш в годину, потім, за допомогою використовування спрощених фіксаторів, досягла двадцяти шести туш. Автомати працювали дуже якісно, проте людосировина все одно встигала злякатися, що негативно позначалося на смакових якостях людом'яса. Встало питання про те, щоб зробити процес забою непомітним для сировини. І тоді був придуманий процес з обробкою газами. Сировину, що розслабилася і заспокоїлася, продували спеціальними газами снодійної дії. Сировина засинала. Після цього туші підвішувалися на конвеєр і поступали на дільницю забою. Там туші пробивали потилицю, після чого людосировина втрачала можливість рухатися, але залишалася живою. Далі  з туші викачували кров, після чого туші поступали на дільницю розбору.  Потім вирішили обходитися і взагалі забоєм через знекровлення. Цей метод використовується на Комбінаті досі.
Останніми роками, у зв'язку з вимогами ринку, на Комбінаті був істотно скорочений гастрономічний сегмент, зате значно виріс медичний. Було ухвалене рішення зосередитися на виробництві органів для трансплантації. Це був великий і швидко зростаючий ринок, якому були потрібні десятки тисяч нирок, легких, сердець, цистерни крові і гектари шкіряного покриття. Природно, що перехід на переважно медичну продукцію потребував великих інвестицій, для чого Комбінату довелося вийти на ринок зовнішніх запозичень і запуститися з IPO. Досить успішно.
Втім, не забувалася і гастрономічна складова виробництва. Звичайно, від гасла попередніх років про те, що людом'ясо та інші продукти харчування, що вироблялися  Комбінатом, повинні прийти в кожну родину, довелося відмовитися. Комбінат зосередився на виробництві гастрономії преміум-класу, роблячи наголос на її ексклюзивності. Ні у кого в світі не було людом'ясної  продукції такої якості. Звичайно, кой-де в Африці або Південно-Східній Азії, працювали підпільні майстерні по виробництву людом'ясної продукції, але вони не давали належної якості, часто видаючи за людом'ясо продукцію з мавпячої сировини. Отже ми були першими у всьому світі.
Я радів і переживав за Комбінат більше, ніж за самого себе. Перемоги Комбінату були моїми перемогами, а поразки, палили мене так, що я не знаходив собі місця. Я весь час знаходився в пошуку, весь час займався збільшенням ефективності власної роботи. Це я винайшов оргазмений метод поліпшення смакових якостей. Партії сировини, які призначалися для виробництва гастрономічної продукції після усипляння приводилися в стан оргазму. Для цього нашим НДІ були розроблені спеціальні електричні хомути для статевих органів людосировини чоловічої статі, а також електричні вібратори для органів жіночої людосировини. Підвішені туші збуджувалися цими приладами і саме в момент оргазму відбувався забій за допомогою гідравлічних бойків, що вводилися у потилицю. Завдяки смерті у стані оргазму смакові якості м'яса істотно покращилися, а я став одержувати посилений Пайок першої категорії, який одержували тільки заступники гендиректора і керівники окремих служб.
Хоча Пайок, як такий, мене не дуже то цікавив. До їжі я відносився байдуже, людокрові і зовсім не пив. Помітив, що вона погано впливає на те, як сприймає мене людосировина. Якнайкращий емоційний контакт з партіями людосировини траплявся у мене коли я довго не їв м'яса. Тому я став вегетаріанцем, хоча не дуже це афішував. Ще я помітив, що робота добре виходила тоді, коли я відкидав усе і зосереджував себе лише на роботі. Потрібно було залишити всі проблеми, забути всі турботи, зосередиться тільки на налагодженні контакту з сировиною Думаю, що робота заспокоювача була схожа на життя ченця. Повне зречення від всього в ім'я однієї, вищої мети. В даному випадку якомога більш ефективної роботи на Комбінаті.  
Ви б знали, яка тільки радість, кожен день зустрічати тисячі нових людей. Ну, звісно, не людей, а людосировину, але зовнішнє, вона ж нічим не відрізнялася від людей! Зустрічати їх і допомагати їм! Бо ж, насправді, окрім підвищення ефективності, робота заспокоювача, то ще й допомога людосировині принести хоч якусь користь. Вони не змогли жити з користю для Батьківщини, тому і були відправлені на переробку. І в них єдиний шанс набути, хоч якийсь сенс свого життя, то достойно вмерти! Вмерти щасливим, щоб принести Батьківщині якнайкраще м'ясо та іншу сировину. Нажаль, через порочність, людосировина не могла сприйняти цю високу місію самостійно, то доводилося вести її за собою. І задачею заспокоювача було саме піднесення людосировини до останнього подвигу. Це щось схоже, на те, як священик соборує людину, яка вмирає. Проводжає у останній шлях. Кажу ж, у заспокоювача багато спільного з панотцем чи ченцем.
Як і у ченця, життя заспокоювача повне спокус. Я часто спостерігав як у хороших фахівців раптом щось ламалося і вони вже не могли показувати колишніх результатів. Як моя дружина, як багато інших. Люди відмінно працювали, діяли на людосировину безвідмовно, а потім раптом починали здавати. Нервували, намагалися щось змінити і остаточно втрачали можливість викликати довіру. А довіра – найголовніше в моїй професії. Якщо ти не викликаєш довіри у людосировини, ти нічого не здобудеш. Ти не зможеш заспокоювати партії людосировини, тебе звільнять, в кращому разі переведуть кудись на важку роботу в цех розбору. Уявляєте, як це, возитися зі шматками м'яса, мити скривавлені підлоги, після інтелігентної і цікавої роботи заспокоювача! Для більшості це був удар, який вони не витримували. Люди злітали з котушок і лише я залишався на місці. Тільки я, перший заспокоювач Комбінату. Я був незмінно ефективний, я справлявся з найскладнішими партіями сировини, я давав якнайкращу якість. З року в рік. Мені заздрили, про мене ширилися всілякі безглузді чутки. То, що я продав душу дияволу, то що я можу наврочити і забрати дар у тих заспокоювачів, яких вважаю конкурентами собі.
Дурниці. Я нікому нічого не продавав, я просто умів. У когось є абсолютний музичний слух, хтось володіє сильним ударом правою, ще хтось дуже швидко бігає, інший – сильний математик. А я умів заспокоювати.
Але одного разу дещо трапилося і зі мною. Це було 8 серпня 2004 року. Я добре  запам'ятав цей день у всіх деталях. Хоч це був звичайний робочий день. Я зустрічав партію за партією, людосировина була легка, все проходило без ускладнень, навіть питань не ставили на інструктажі. Прибула чергова партія, я назвав себе і почав розповідати про перше правило, коли помітив її. І раптом збився. Я вже багато років не збивався, я знав кожне слово, та я міг би розповісти всі правила з кінця на початок і не збитися!
Але тоді збився. Побачивши її. У мене з'явилося дивне відчуття, ніби я знав цю жінку дуже давно. Ніби вона дуже рідна і близька мені людина. Я бачив її вперше, в перший і останній раз, так що я розумів, що це все дурниці, але я відчував саме так. Кажу ж, що людина істота доволі ірраціональна. Я ось узяв і відчув, що ця жінка мені дуже близька.  А потім ледь не заплакав, коли подумав, що ніколи більше її не побачу. Я провів інструктажі з десятками тисяч голів людосировини, яких більше ніколи не бачив. І нічого, мене не хвилювало, що вони йдуть на переробку. Я знав, що суд прийняв рішення, яким позбавив їх людського звання, перетворивши на людосировину, яка повинна бути перероблена на нашому славетному Комбінаті.
Все зрозуміло і чітко. Але та жінка, вона примусила мене засумніватися. І порушити службові інструкції. Вперше в житті. І з самого початку. Ще коли я проводив інструктаж, я дуже довго дивився на неї, не міг відірвати погляд, хоча повинен був відстежувати настрій всієї партії людосировини, слідкувати, щоб в натовпі не виникало центрів нервових напруг. Я повинен був прислухатися до флюїдів, які виділялися натовпом, повинен був вести гру, щоб заспокоїти людосировину, заспокоїти, а потім розвеселити, а це ж важко, враховуючи безглузді чутки про наш Комбінат, які ширяться країною. Щоб контролювати партію людосировини була потрібна вся моя увага і зосередженість. А тут я тільки і думав, як подивитися на ту жінку, тараторив заучені слова і озирався, як кіт на м'ясо, як збуджений підліток на пляжних дівчат.
Звичайно, я намагався себе зупинити, примусити діяти за інструкцією, виконувати роботу якісно. Нагадував собі, що працюю на Комбінаті, великому підприємстві, потрапити на який велике щастя. Навіть спробував про себе наспівувати гімн Комбінату, який завжди викликав в мене хвилююче завзяття: "Комбінат, Комбінат! Наша гордість і радість! Комбінат, Комбінат! Славимо на віки! Комбінат, Комбінат! Тільки найвища якість! Комбінат, Комбінат! Завжди будеш ти!" Але нічого не допомагало, я все косирував на ту жінку.  Вона стояла в другому ряду, я бачив тільки її обличчя, що здавалося таким рідним і знайомим. Жінка тихенько плакала, дивилася в нікуди і не помічала нікого. Мене теж. Може це навіть добре, тому що якби вона подивилася на мене тоді, не знаю, щоб трапилося. Ситуація цілком могла вийти з-під контролю. Мені і так пощастило, що партія була легка, без бунтарів і підбурювачів. У моєму тодішньому стані зі складною партією людосировини я міг би і не впоратися.
Я дивився на ту жінку, ледве знаходив сили відвернутися, на декілька секунд і знову дивився на неї, млів від її сліз, від її очей, волосся. Вона здавалася мені нестерпно гарною. На своїй роботі я передивився тисячі жінок, серед них було багато красивих, але в порівнянні з нею все блякло. Я так хвилювався, що у мене пересохло у горлі. А потім закінчилися слова. Я дивився на неї мовчки, коли раптом зрозумів, що завершив інструктаж і зараз повинен дати команду йти на медогляд. Це значило, що жінка зникне за дверима під літерою "Ж" і я більше ніколи її не побачу. Ця думка обпалила мене, як відкрите полум'я. Я навіть здригнувся. Більше ніколи не побачу її! Я дивився і дивився, ніби хотів надивитися, залишити її образ з собою на все життя.
Звичайно, я знав про всі ці розсудливі "перед смертю не надихаєшся",  але мені плювати було на прислів'я і приказки, плювати було навіть на доводи розуму про те, що я поводжуся безглуздо, по-ідіотські, ризикую роботою – головним, що є у мене в житті.
Я був у дивному стані. Колись займався боксом, то можу порівняти мої тодішні відчуття с тим, що відчувають бійці після нокдауну. Туман, повільні і дивні думки. В яких вона! Лише вона! Параліч волі, хворобливе ваблення, що переступає через всі заборони. Мене захлиснула пітьма, я борсався, випірнав на мить і знову занурювався в небезпечні, тривожні і ваблячі глибини.
Чет стоїть перед натовпом людей і дивиться на Міру, яка плаче у другому ряді голів людосировини.
Я зміг наказати йти на медогляд лише за хвилину мовчанки, коли я просто дивився на неї. Та нарешті важкий, наче чужий язик промовив те, що треба. Людосировина почала розходитися по дверях. Замість того, щоб йти готуватися до прийому нової партії, я дивився, як жінка йде. Вона була в якомусь загальмованому стані, енергійніші голови людосировини легко випереджали її, поспішаючи на медогляд. Вона ж увійшла до дверей однією з останніх. Я добре роздивився її фігуру. Тендітну, наче дитячу. Світлі кучери її волосся, що безпорадно гойдалися на її гостреньких плечах. Вона дійсно була гарна, а ще ці її нерішучі рухи, поникла голова, непевні кроки, все це зворушило мене. Я ледь не заплакав. Я ніколи в житті не плакав, не дозволяв собі цієї слабкості. Навіть коли трапилася трагедія з дочкою, я не плакав. А тоді очі засльозилися. І я відчув щось дивне в серці. Щось таке, чого ніколи ще не відчував. Не знаю, як це описати. Щось нестерпно радісне і добре. Можливо для того, що я відчував, підходить слово "рай". А можливо і воно замале.
Коли вся людосировина розійшлася, я, замість того, щоб готуватися до нової партії, пішов на жіночий медогляд. Це було грубим порушенням посадової інструкції, але я тоді забув про всі інструкції. Я думав, що помру, якщо більше не побачу її. А я ж ніяк не міг побачити її, тому що за півгодини вона вже поступить на дільницю забою, потім на знекровлення і розбір. Тамтешній цех один з найсучасніших по технічному і технологічному оснащенню підрозділів Комбінату. Далі її не стане дуже швидко. Вона буде розділена на шкірну, гастрономічну, кістяну, кров'яну, волосяну сировину і внутрішні органи. Оброблення однієї туші, завдяки продуманому процесу і сучасному устаткуванню, займало не більше п'ятнадцяти хвилин, виробничі ж потужності цеху оброблення дозволяли працювати з продуктивністю вісімнадцять туш в хвилину, з можливістю збільшення до двадцяти чотирьох туш у разі надходження крупних партій людосировини.
Я навмисне намагався думати про виробництво, про Комбінат, але потік цих правильних думок раптом руйнувався її обличчям, її плечима, її цицечками, її кучерями. Потім я побачив її губи і все змішалося, все полетіло шкереберть. Я був близький до того, щоб увійти в залу, де жіноча сировина одержувала інструктаж по медогляду. Це було серйозним порушенням і могло спричинити написання рапорту, наслідком якого був би розгляд на Дисциплінарному комітеті з подальшим покаранням. Але я не думав про це, я йшов, як кролик, загіпнотизований удавом. Вже узявся за двері, коли пролунало легке клацання. Спрацювала автоматика, двері закрилися, щоб сировина не могла повернутися і змішатися з іншою партією. Я смикнув двері і видихнув. Я подумав, що це знак, якісь вищі сили, якщо вони звичайно є, змилувалися наді мною і врятували від вчинку, за який довелося б дорого розплачуватися. Адже репутація створюється протягом років, а втрачається за мить.  
Я розсміявся, прагнучи скинути з себе морок і пішов назад. Перевірив стіни, щоб там не було написів, якраз підійшла наступна партія сировини. Я працював з нею як раніше – натхненно і ефективно, вже на половині інструктажу, люди почали усміхатися, не вірячи своєму щастю, з радістю розлучаючись з поганими передчуттями. Вони приймуть смерть з посмішкою, а значить, якість продукції буде максимальною. Я відчував свою силу, своє уміння, від цього приходив у захват і працював ще краще. Дійшло до того, що на медогляд сировина йшла регочучи. І коли остання туша зникла в дверях я, раптом, відчув, що земля йде у мене з-під ніг. Мені стало дуже погано, запаморочилося у голові і якийсь тиск в районі серця, цього ніколи раніше не було.
Я замотав головою, став переконувати себе, що це все дурниці, що я раз вже піддався цьому маренню і ледь не наробив дурниць. Це все було правильно, але я відчув, що не можу зараз працювати. Що якщо прийде нова партія, я зірвуся в істерику, влаштую щось ганебне. Я ледве дошкандибав до начальника зміни і сказав, що погано себе почуваю. Нарікав на отруєння. Мені на Комбінаті довіряли, тому відвезли додому на службовій машині, ще і пігулок активованого вугілля дали.
Удома я впав на ліжко і відчув себе мертвим. Відчув себе таким нещасним, що навіть думати про це було страшно. Такого зі мною ще ніколи не траплялося. А тут лежав і плакав в подушку. Потім став шукати алкоголь. Я ніколи не пив, але ще з часів дружини залишилося кілька пляшок вина, яке вона купувала. Я випив цілу пляшку і  завмер, чекаючи на полегшення. Воно не наступило, але я став думати якісь дурниці, потім приліг і заснув. Всю ніч мені безперервно снилася та жінка, а вже під ранок  мене пронизала думка, що жінка може бути жива. Якщо виявлялося, що голова жіночої людосировини вагітна (у жінок перевіряли сечу), то її відправляли на дільницю виробництва немовлят. Тобто, якщо жінка була лише на перших місяцях вагітності, то її відправляли на переробку по загальній схемі, щоб довго не чекати. Для виробництва немовлят залишали лише жінок від трьох місяців. Вона могла залишитися! Хоч вона і не виглядала вагітною, але всяке може бути!
Я побіг на роботу, порушивши інструкції, пройшов на ділянку медогляду, там поцікавився вагітними за вчорашній день. Мені сказали, що було виявлено сім голів, три відправлено по загальній схемі через ранні терміни, інші знаходяться у відділенні виробництва немовлят. Там вони народять малюків і годуватимуть їх перший місяць, після чого відправляться на переробку. А малюків продадуть родинам, які мріють про власних дітей.
До речі, навколо цього питання на Комбінаті йшла тривала і жвава дискусія. Частина керівників виступала проти торгівлі немовлятами, вказуючи на небезпеку скотитися від переробки до перепродажу. Мовляв, почавши з немовлят, можна потім перейти і на торгівлю старшими віковими групами людосировини. Знайдуться охочі купити для тих або інших цілей і дорослу людосировину! Врешті-решт, можна навіть дозволити викупляти людисировину родичам. І що це буде? Супротивники торгівлі говорили, що на підприємстві, що поставило за мету якомога глибшу переробку людства, будь-які спроби торгувати не готовою продукцією, а сировиною, хай навіть і малолітніх вікових груп, неприпустимі.
Прихильники ж торгівлі малюками вказували на те, що по суті справи, немовлята, народжені на Комбінаті, це вже не сировина, а готова продукція, оскільки велася селекція породіль, вибраковка плодів з поганим здоров'ям. Крім того, приводилися економічні резони торгівлі немовлятами, вельми солідні. За рік на Комбінаті утворювалося близько 1700-1900 немовлят, кожного з яких можна було продати за ціною не менше десяти тисяч доларів, адже діти були здорові, а Комбінат міг дати стовідсоткову гарантію, що їх біологічні батьки не стануть з часом створювати проблеми покупцям. Також, продаж немовлят позитивно впливав на імідж Комбінату, дозволяючи знімати фільми про нові щасливі сім'ї, в яких ростуть продані діти. Такі фільми допомагали ламати суспільні стереотипи про Комбінат, як про похмуре місце, схоже на бійню з минулого століття.
Врешті-решт було ухвалено рішення залишити торгівлю немовлятами з причини виняткової її прибутковості, проте ретельно стежити за коньюктурою ринку і у разі появи попиту, налагодити реалізацію продукції з немовлят. Втім, дотепер вигідніше було торгувати немовлятами, попит на яких був стабільно високий.
Проникнути у відділення виробництва немовлят мені не вдалося – охорона виконала посадові обов'язки, не дивлячись на те, що знала моє високе положення на Комбінаті, адже я одержував посилений Пайок першої категорії! Але у мене був знайомий на ділянці. Під час обіду я зустрів його в їдальні Комбінату, віддав свій стакан людокрові і запитав про сировину, що поступила на Комбінат вчора. За додатковий стакан людокрові дехто був готовий багато на що, я знав, що за нього жінки легко віддавалися, а чоловіки платили великі гроші. Тому мій знайомий все розповів і детально описав прибулу сировину. Тієї жінки там не було. Значить, вона пішла на переробку і зараз лежала вже на складах готової продукції, адже Комбінат працював цілодобово і повна переробка сировини здійснювалася за вісім годин.
Я сидів посеред їдальні Комбінату, великого, красивого залу з відмінним освітленням, переповненого працівниками, їх розмовами і прекрасними запахами місцевої кухні. Хоча я байдужий до їжі, мені завжди було приємно знаходитися тут, тому що саме в їдальні дуже сильно відчувалася єдність з колективом, з Комбінатом, єдність, що була варта багато чого. І ось зараз, прямо посеред радісно метушливого гамору обідньої перерви я трохи не закричав від болю. Схопився руками за стіл і стиснув так, що побіліли пальці. Добре, що мій знайомий захопився другим стаканом людокрові, смакував її аромат і не дивився на моє перекошене обличчя. Я ж, вперше в житті, відчув на собі, що означає вираз "ножем по серцю". Я навіть уявив собі той ніж – великий, іржавий, тупуватий, з щербинами, який не стільки різав моє серце, скільки рвав його на дрібні шматки. Біль, нестерпний біль, я ледве примусив себе сказати, що йду в туалет і піднятися. Вже коли я йшов, то відчував, що ноги підгинаються піді мною, а в голові раптом створилася така напруга, що здавалося вона ось-ось лопне, розлетиться на тисячі шматків, заляпає цей красивий зал і цих веселих людей в уніформі Комбінату.
Добре, що я йшов в натовпі, інакше мою розгойдану ходу, бліде обличчя, тремтячі руки, помітили б. А так я зайшов в туалет, закрився в кабінці і став плакати. Це було дивне видовище. Здоровий чоловік, один з кращих фахівців підприємства, сидить на унітазі і трясеться, ледве стримуючи ридання, щоб ніхто не почув. Чому я плакав? Що відбулося такого, що примусило мене страждати? Це прості питання, на які не було відповіді. Я знав, що нічого не відбулося. Ну, побачив я якусь жінку і що? Скільки я її бачив? П'ять-сім хвилин і все! Та і хіба мало народу я бачив! Різних жінок і чоловіків! Бачив і тут же забував! Або забував трохи пізніше. У будь-якому випадку, не відбулося нічого такого, через що мені варто було б плакати і страждати!
Але мені було боляче, фізично боляче. Я хотів втекти від цього болю, сховатися, але це було неможливо. Так я зрозумів, що щось неіснуюче може приводити до реальних наслідків. Людина - дивна істота, з одного боку дуже міцна і живуча, а з іншою, дуже ранима і слабка. Якби хтось мені раніше сказав, що я сидітиму в туалеті і ридатиму, а мені здаватиметься, що я не витримаю болю, який оточив мене вогненною стіною, я б подумав, що це може відбутися тільки якщо мене звільнять. Але мене не звільняли. Я міг працювати далі!
Я говорив собі про це, намагався сховатися за роботою від болю. Ледве дочекався, поки задзеленчав дзвінок про закінчення обідньої перерви. Вийшов з кабінки, вмився, щоб хоч трохи приховати заплакані очі. Пішов на роботу, чергова партія, вони підозріло дивилися на моє похмуре обличчя і я сказав, що поховав сьогодні рідного брата. Рак. Потім почав неквапом бубоніти інструктаж, в кінці сказав, що не дивлячись ні на що, життя продовжується. Люди закивали головами, деякі навіть всміхнулися, а я відчув, що у мене все закінчилося. В мене вже не було життя. Не було зовсім.
Я ледве дотяг до кінця зміни і пішов додому. По дорозі я помітив, що навколо мене з'явилася якась зяюча порожнеча. Холодна, чорна, мертва. Ця порожнеча була навколо мене, застилала все і всіх. Я не бачив людей, не чув їх слова, був як в тумані, в мареві проклятих думок про те, що я більше ніколи не побачу ту жінку, що я не зможу жити без неї, що мені боляче, нестерпно боляче. Дорогою додому я купив горілки, випив всю пляшку і заснув, та швидко прокинувся, почав блювати, шлунок зводило, голова розривалася, а ще всі ті думки. Я ховав голову під подушку, ворочався з боку на бік, згинався, приймаючи форму плоду, витягувався на ліжку, підкладав долоні під щоки, як в дитинстві. Але все марно, я так і не міг заснути. До самого ранку я ворочався в ліжку, виходив на балкон, сидів на кухні, але усюди мені було погано і боляче, усюди мене наздоганяли і пекли прокляті думки та відчай. Я намагався сховатися від всього цього у ванні, сидів, підігнувши ноги, поклавши обличчя на коліна, натягнувши на голову хутряну шапку, закривши очі. Я забороняв собі щось думати або відчувати, я почав тихо вити, щоб сховатися в монотонності звуку.
Так я просидів декілька годин, коли задзвонив будильник. Мені було пора на роботу, але коли я подивився на своє обличчя, то зрозумів, що працювати не зможу. Подзвонив і повідомив, що захворів. Потім став тинятися по квартирі з кута в кут. Я не заснув до вечора, не спав ще одну ніч і потім ще двоє діб поспіль. Я відчував, що божеволію, що я помру і я хотів померти, тому що, якщо померти, то все це закінчиться. Я навіть пару раз ходив на кухню, примірявся до ножів, гострих кухонних ножів з німецької сталі, одержаних ще в подарунок на весілля. Прекрасні ножі, гострі ножі, всього те і треба, що провести по руці. Це навіть не боляче, я нічого і не відчую, після всіх цих мук, то буде як лоскотання.  
Я не пам'ятаю чому не перерізав собі вени. Якихось зв'язних думок проти цього не було. Просто каша в голові, дуже хвороблива каша, що крутилася по колу. Одні і ті ж думки про те, що та жінка була моєю долею, що без неї мені тільки мучитися, що якби ми були разом, я був би найщасливішою людиною, а так навпаки. Я ходив, бив кулаками по стінах, вив, занурював голову в холодну воду, хлопав себе по щоках, катався по підлозі, підходив до балкона (але ж тільки третій поверх!), примірявся до ножів, їв сіль, тягав гирю, робив ще сотні інших безглуздих і непотрібних дій, поки не впав і заснув.
Я спав майже добу. Не знаю, під кінець сну, а може раніше, але мені наснилася та жінка. Ми, ніби, про щось говорили з нею, ніби давні знайомі, причому я, як видавалося, хотів її спокусити, а вона, здається, була зовсім не проти цього. І ось я щось пожартував, вона засміялася, я зробив швидкий крок, обхопив її і вона поцілувала мене. Далі неначе нічого не відбувалося, але коли вранці я прокинувся, то відчув на губах її смак. Тобто це був ніякий не її смак, вона давно вже роз'їхалася по світу людопродуктами. Але я був упевнений, що це її смак. Я лежав на підлозі, дивився в стелю і плакав. Тому що ніколи не зможу відчути цей смак наяву.
Задзвонив телефон. Це був заступник гендиректора, що відповідав за прийом людосировини. Він був дуже стривожений, говорив, що без мене показники якості продукції пішли на спад. Не смертельно, але негативна динаміка може не сподобатися гендиректору, а краще до цього не доводити. Я сказав, що вже майже видужав і завтра виходжу. Він запропонував мені показатися лікарям нашого медичного центру, який був одним з кращих в країні. Я заспокоїв його, що все гаразд. Потім вийшов з будинку і до вечора ходив містом, встигнувши побувати на всіх його околицях. Вже коли стемніло, прийшов додому і впав на ліжко, не відчуваючи під собою ніг. Знову пояснив собі, що нічим, окрім як дурістю, назвати те, що відбувається зі мною не можна, а тому треба узяти себе в руки і не робити дурниць. Комбінат, улюблена робота, час, все це допоможе мені вилікуватися.
Я не дозволяв собі навіть думати від чого саме, я заборонив собі згадувати ту жінку навіть в думках. Жорстока цензура, але вона все одно примудрялася з'являтися то там, то тут, мелькати десь на периферії розумової діяльності. Вранці я голився і порізався, коли мені здалося, що вона стоїть позаду мене і посміхається. Коли пив каву, то мені примарилося, що у чашки був її смак. Хоча дурниці, я дістав чашку з посудомийної машини, там максимум, що могло бути, так миючий засіб. Потім, коли їхав на роботу, кілька разів бачив ту жінку в натовпі. І мені прийшла цілком резонна думка, а не чи не збожеволів я? Ось ці всі мої страждання цілком могли бути моєю параноєю. Або шизофренією, я погано знаюся на психічних розладах. Але факт залишається фактом – я захворів. Не просто захворів, в мене почалося загострення.
Але до психіатра я не пішов. Тому що боявся, що мене можуть усунути від роботи. Що як є якісь таємні інструкції, згідно з якими психічно неврівноваженим людям працювати на Комбінаті не можна. Я точно знаю, що якісь таємні інструкції, відомі тільки першим керівникам, були. Про це вважали за краще не говорити, але деякі обривки чуток я чув. Вирішив лікуватися роботою. Якраз і партії пішли достатньо складні, із столичних жителів, зарозумілих і розпещених. Мені довелося зосередитися на їх заспокоєнні, застосувати весь арсенал своїх методів, щоб не допустити надзвичайних ситуацій. А ось в сусідньому залі прийому охороні довелося відкривати вогонь. На щастя, глушники і хороша звукоізоляція захистили мої партії сировини від неприємних вражень. Сировина йшла, якщо не усміхаючись, то заспокоївшись.
До обідньої перерви я сильно втомився, як через сировину, так і через безпутну поведінку попередніх днів, яка мене виснажила. Коли мені здалося, що хтось доторкнувся до мого плеча. Я не обернувся, тому що знав, що сиджу один в роздягальні і торкатися до мене нікому. Але хтось тримав моє плече. Я подивився на нього. Побачив руку. Її руку, це я відразу зрозумів. Я поцілував її. Потім раптом злякався, що якщо зараз втрачу з виду її руку, то ніколи більше не побачу її. Швидко підняв очі. Вона. Усміхалася мені і губи її вабили ніжною квіткою. Я поцілував її, обійняв, відчув її тепле і тендітне тіло, заплакав від надміру почуттів. Потім почув кроки, хтось йшов, махнув рукою у бік шафи, щоб ховалася там, а сам вийшов. Побачив співробітника охорони, що йшов в туалет. Коли повернувся, то в шафі її не було. Взагалі ніде її не було. Я сів і заплакав.
Зрозуміло, що це були мої марення. Технологія Комбінату не давала збоїв, тому тільки ідіот міг думати, що жінка з людосировини могла якось не потрапити на переробку. Ще більш неможливим було її перебування на Комбінаті, де вона зразу ж була б знайдена, навіть якщо якимсь дивом їй вдалося б втекти з конвеєра. Марення, нісенітниці, дурниці, мені треба лікуватися! Я точно збожеволів! Прояснення ще траплялися, але я все частіше вірив, що дійсно цілувався з тією жінкою.
Одного разу я подумав, а що буде далі? До чого я йду? Божевілля не може залишатися на одному рівні, воно поступово завойовуватиме мене. Рано чи пізно, це помітять і тоді мене усунуть від роботи. Можливо, навіть, відправлять до божевільні. Так, так, до божевільні! Я не хотів закінчити своє життя в божевільні, я не хотів позбутися роботи, улюбленої роботи на Комбінаті! Я хапався за неї, як за останню надію. Але ж доля любить вихоплювати з рук соломинку, любить ходити по пальцях, на яких людина тримається над прірвою, любить перекривати кисень.
Я став гірше працювати. Тобто я старався, дуже старався, я хотів бути переконливим, але з кожним днем мені вдавалося це все гірше. Я перестав бути лідером серед заспокоювачів. Я показував досить непоганий результат, але я бачив тенденцію. Потихеньку, потроху, в день по чайній ложці, але мої показники погіршувалися. І я нічого не міг з цим поробити. Я шукав в собі сили, застосовував найдієвіші прийоми, викладався як міг, а виходило щось дуже і дуже посереднє.  
І я зрозумів, що одного разу до мене підійдуть і дуже ввічливо запропонують відпочити. Скажуть, що все нормально, але якісь випадкові результати, неправильні результати, адже всі знають, як я можу працювати. Зі мною будуть ввічливі і привітні, а я згоратиму від сорому. Потім мене усунуть від роботи і все, кінець. Моє життя втратить сенс.
Я не хотів дочекатися цього дня, я довго боровся, поки не знесилів. Одного разу  я лежав удома, не спав, дивився в темряву. І подумав, що раз грати не виходить, потрібно красиво вийти з гри. Я нічого не можу зробити, щоб не позбутися роботи. Нічого. Тоді потрібно піти зараз. І не просто піти. А піти на Комбінат. Я не мислив собі життя поза Комбінатом. І смерть моя не повинна була бути поза Комбінатом. Я вирішив стати сировиною і піти на переробку. Моя хвора половина говорила про те, що в прекрасному світі готової людопродукції Комбінату я зустрінуся з тією жінкою. Здорова половина раділа, що я загину на улюбленому Комбінаті і навіть після смерті буду з ним, пройшовши всі ступені переробки. З фізичної точки зору я хороша людосировина – здорова і більш-менш вгодована. А вже що я вмиратиму у щасті і моє м'ясо буде надсмачним, так це не сумнівайтеся.
Звичайно, технологія Комбінату була дуже строга і змішатися з сировиною було достатньо складно. Але ж я пропрацював тут багато років і знав всі ходи і виходи. Я продумав, як мені змішатися з сировиною, як замаскуватися від колег. Все спрацювало, я пройшов інструктаж, медогляд і всівся на крісло для релаксації. Я думав про ту жінку, дихав снодійним газом, усміхався і непритомнів щасливою людиною. Потім моє тіло понесеться конвеєром, спершу на дільницю забою, потім на дільницю розбору, а потім по багатьох цехах і підрозділах, в яких кожен грам мене буде глибоко і якісно перероблений, щоб вийти готовою людопродукцією з гордим клеймом Комбінату. Шматком філе чи ниркою, іграшкою з кістки або шкіряною сумочкою, на прилавку магазина чи в холодильнику лікарні, я обов'язково зустрінуся з тією жінкою. Слава Комбінату! Я йду до тебе, мила. Йду. Я вже поруч.

Чет лежить в кріслі, щось шепоче і посміхається. В нього дуже щасливий вигляд. Він перестає рухати губами. Знепритомнів. З посмішкою на обличчі.

Кінець.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Це все відбувається ще до хрещення Конотопу у християнську віру?

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Галина Михайловська, 12-01-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.96168494224548 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …