Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51589
Рецензій:	96021

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Наче не мушшина

(Рецензія на твір: Марина 3 (Повість із життя сучасного українського священика), автор: Петро Муравій)

Оце вирішив продовжити знайомство з твором.
Про плітки зрозумів все. Більше не буду, хоча і не дуже ними займався. Корисна інформація, як і про лайливі слова.
У першому рядку другого параграфа (чи як вони там звуться – оці маленькі масиви літературно-прозаїчного твору) побачив такий вислів як «набивання людям». Щось, на мою думку, в ньому відсутнє – якийсь додаток, наприклад. І не дуже я погоджуюсь з цією думкою взагалі. Я ще не зустрічав священика, який би до мене набивався – чи в співрозмовники, чи у гуру. Частіше за все я спостерігав інакші картини. Місіонерів, наприклад, якихось, що вештаються містами, селищами міського типу чи селами. Ще бачив, як люди, наслухавшись чи начитавшись отих книжок на зразок «Сторожової башти» несуть їхнє чи своє особисте слово у народні маси. Навіть пишуть власні божественні (на їхню думку) твори, закликаючи людей до Любові, до Віри. Саме так і пишуть – виключно з великої літери оті слова, до яких ми звикли як і до будь-яких інакших слів, вірячи в них і без отих натяків на якусь значимість.
Бачу у творі деякі дрібниці, які бажано було б усунути. Ось наприклад «Я ліг, накрився ковдрою.» А я написав би інакше – «Я ліг, накрившись ковдрою». Хіба погано?
Я спостерігав таке явище, коли одне і те ж слово пишеться по декілька разів. Мабуть, це робиться для глухих або неуважних людей.
Після «не може так спати» потрібна кома. Після «значить» - також. І після «може». Вставні слова.
«Пообіцяв я, погладивши її руку». Я б написав би так. Хоча не я там був. Можливо, герой твору спочатку пообіцяв, а через деякий проміжок часу, який міг бути нетривалим, погладив руку. Не подобається мені отака побудова речень, якої я бажаю уникати. Вона мені нагадує книжки для школярів початкової школи. Бонч-Бруєвич так писав, наприклад.
Та і не тільки він.
Марина, мабуть, «продовжувала пестити».
Технологічні питання не висвітлюю. Це я про імовірну вагітність.
Про сім’я щось мені не дуже подобається. Порнографісти-режисери, мабуть, оті від нього, мабуть, шаленіють чи не уявляють своїх далеко як не художніх шедеврів.
О, а оце побачив оті самі великі літери. З однією якось змирюсь, а з другою – ні. Але Вам, шановний отче Петре, видніше. Культ – що з ним поробиш?
«Це буде тяжким гріхом». Я написав би так.
Мабуть, у факті наявності та зніманні трусів існує якась значимість. Мого шкільного товариша мало не посадили на сім років, але дівчина, яка давала свідчення чи то здуру, чи то будучи правдивою людиною, зізналась, що та частина жіночого гарнітуру знімалась нею особисто. Той товариш так і не оженився на ній, а через десяток років вони остаточно зійшлись на алкогольній тематиці.
Мабуть, краще було б «подражнитися». Бо мама Марина повторює отой русизм. Хоча існує такий іменник у нашій рідній мові, але основним його значенням є подразнення, викликання сверблячки, тощо.
Таки труси з себе знімала вона сама. Добрий знак – саме той, що іноді буває важливим.
«Попа» звучить якось по-дитячому. Та і у священників, наскільки я розумію, є сідниці, які з огляду на животи (оце тільки вчора по ТБ зовсім молодого бачив, але вгодованого краще за кабанчиків колгоспівських часів радянських) їхніх власників далеко як не «попи».
Ще не спав я з 58-тирічними жіночками, бо як тягнуло - так і тягне мене на молодиць, «на солодкий медок», так би мовити. Маю ще час поміркувати на тему того, що робитиму, коли доведеться спати з такою старою. Чи з такими. Може, в монахи піти, поки є ще не вкінець зістарився?
Образив герой твору цю Марину. Наче не знав, що не існує просто дружби між особами протилежної статі у подібних випадках.
Ці діалоги, як на мене, зайві у такій кількості. Я розумію, що твір без них багато втрачає, але ж і справа досить інтимна, тонка, делікатна. Краще б про боротьбу думок в собі оповісти. Теж міг би вийти діалог. А вийшло щось образливе для тієї Марини. Коли їй ще перепаде ось така нагода? А час минає. Багато хто з нас морочить голову жінкам – то не бажаючи дітей, то офіційної печатки у паспорті, а ті – старіють для свого жіночого завдання – бути матерями. Ця вже стара для такого, та ще й історія в неї сумна. Мабуть, за зірковими картами їй така ніч і була наврочена. Тоді героєм щось керувало, як і керує кожним з нас. Промисл, провидіння. То виходить, що ми, люди, маріонетки владики верховного? В такому випадку твір є агітаційним. З елементами художньості.
Наступна частина.
Ага, Олені розповів про цю ганебну ніч герой твору. З такими ж подробицями, як оце нам?
А потім – ще і до себе запросив. Куди? У це занедбане обійстя? Ну і ну…
Якими очима у її очі після цього дивився? Це ж – тайна. Одна на двох.
Наче у церкві немає, де ночувати. Коло навкруги себе крейдою намалював – то й спи собі на скрині якій-небудь.
Не сподобалась мені не стільки ця частина як поведінка героя. Відрубати руку духу не вистачило, а знущатись над жінкою – в самий раз. А скільки ж його треба для такого акту?

Творчих успіхів, шановний отче Петре. Не знаю, що і радити. Для кого друкувати і кому адресувати оповідку про цю ніч. Не мені – це стовідсотково.
Хтось може мені зауважити – «А чого ж читати взявся?»
А я відповім – «Бо надруковано».
Дід Сашко ірпіньський.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.029067993164062 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати