Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Асоціативний ряд

(Рецензія на твір: Переклад 1 - автор Захар ван дер Бюйтен, автор: Восьмий конкурс перекладів)

Під час читання цього тексту я не міг позбутися кількох аналогій. Вони доволі специфічні.

Перша. Із маловідомим, проте найближчим за змістом, найцікавішим за виконанням і безсумнівно технічним (коментованим, чудово виданим і т.д.) стилізованим під бароковий перекладом повного сонетарію Шекспіра Костецьким. Критикований за анахронічність і, як наслідок, за незрозумілість широкій масі читачів(читай - за експериментальність) варіянт В.Ш. українською мав, як показує перше речення, все ж, масу переваг. Він досі дуже цікавий, його згнадує нині всякий дослідник шекспіріани в Україні, відомий і за її межами. Чому? Бо він сміливий. Це була мова Мазепи. Це була робота на совість. Це була школа(про техніку я вже казав).
Для чого я це все пишу тут? Бо перше, про що я подумав, коли відкрив "Переклад 1", був той сонетарій Костецького, перекладений у розмірі, який обрав собі Шекспір - "неканонічному сонеті", як він захотів собі сам.
І я подумав, що порівняння буде не на користь "Перекладу 1". Що Костецький стилізував усе, що міг тільки вигадати. Він не міняв власних назв(принаймні не так вільно) і розміру. І тут виникла наступна асоціація.

Друга. Із широковідомими віршами мандрівного українського філософа, що, кажуть, чудово співав. Мова Грицька Сковороди?? Трішки не те. Мені більше спало на думку римування, стилізація викладу, спосіб побудови речень, спроба ввести "щось дуже несхоже на сучасну мову, таке архаїчне для сучасного читача, що він на перший погляд сприйме це за мову Сковороди". Рядки №№5-6 і №№11-12 взагалі написані сучасною українською, це збиває всю стилістику. Це не мова "старини" - це "вінтаж", це "під старину". НМД, можна було би і краще.
Але наш філософ не лиш тому згаданий: його "самотність", коли світ ловив його так безуспішно, сильно нагадує головну тему цього вірша. Якщо спробувати посидіти над словником Григорія Савича довше і використати його автентичні звороти, то може вдатися абсолютна стилізація. "О покою наш небесний! Де ти скрился з наших глаз?". Я думаю, що це було би справді цікаво. Це було би круто. Серйозна ціль, принаймні, як на мій погляд: провести паралелі Сковорода-Кітс. Між ними ж є суттєва різниця у світоглядах. Є цікавий момент, що цей переклад на місці моментів "природничих" стоять релігійні чи "умовно релігійні", включно із псевдоцерковнослов'янськими зворотами. І кришалеві хвилі постають конкретно нашими, на Дніпрі, виникає конкретизація, якої у Кітса і близько нема, він абстрактний у всіх словах, це чистийц роздум, який набуає "тіла" у Перекладі 1. І тоді виникає третя аналогія.

Третя. Із українським поетом 19 сторіччя - Т.Г.Ш. Шевченко як успішно використовував Сковороду, так і згодом його ж відкидав. Із досвідом мінявся світ довкола Шевченка, мінявся і світ всередині нього. Змін зазнав і колишній кумир. У "Близнецах" Сковорада, якого було переписувано в дитинстві, перетворюється на "ідіота". Для ілюстрації наведу цитату:
"Мне кажется, никто так внимательно не изучал бестолковых произведений философа Сковороды, как князь Шаховской. В малороссийских произведениях князя со всеми подробностями отражен: идиот Сковорода. А почтеннейшая публика видит в етих калеках
настоящих малороссиян. Бедные земляки мои!„ Положим, публика — человек темный, ей простительно."
Ідея самоти, ідея, котра, між решти поглядів, була найбільшою в раннього Шевченка, і не без причини, зазнала сильних впливів та змін у Т.Ш. пізнього. Кітс у цьому вірші ще дуже молодий. Юний. Життя змінить його погляди, його вірші, його ставлення навіть до цієї речі. Коли би молодий Шевченко щойно після прочитання сковородинських пісень-притч спробував написати щось, це міг би бути схожий вірш, із напів-старою, напів-його(майже сучасною, слід зазначити, як угорі), мовою, із дієслівними римами раз за разом, римуванням зрузку "аа бб" тощо. Це міг би бути підліток-Шевченко. Без літературної школи, знання розмірів, без бажання "тримати стрій", зате з бажанням висловитися. Десь, напевно, якраз перед Енгельгардтом.

Ці мотиви - основне, що мені спало на думку. Як підсумок, виведу, що за спробу - однозначно схвалюю. За цікаву спробу стилізації - переклад теж отримує плюс.
Щодо способу римування - перекладач не мучився, вирішивши не бути мудрішим за юного Джона, який сипав нескладними дієсловами на завершення кожної стрічки, прикметниками - і не соромився, принаймні ще тоді, на початку кар'єри.
Рядки довільної довжини, суміш архаїки і сучасної лексики, домішок релігійності і "Дніпро" до всього - це просто ... "кульок абсурду", стилістична мішанина, алогічність якої мені видається не стільки досягненням, як закоротким часом на працю над текстом. Або недостатньою до нього увагою.
Те, що найбільше мені сподобалось - перекладач зробив чесно і розповів нам своїми словами, як зрозумів, як вважав правильним, те, що прочитав у Кітса. Ясна річ, абсолютна чесність тільки у власних речах, коли ретранслюєш чужу думку - складно сподіватися, що абсолютно точно вгадав, тому можна задіяти втечу у свої розмір/ритм/лексику, свої реалії. У сховок, про який каже Джон Кітс.

Загальне враження - цікаво, але виконання насправді розчаровує, ввід такої спроби хочеться більшого, є бажання спробувати собі, аби зробити "як треба". Хоча, хоча..

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040276050567627 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати