Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2573
Творів: 46718
Рецензій: 91103

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Враження скоріше негативне...

(Рецензія на твір: Марина 4 (Повість із життя сучасного українського священика), автор: Петро Муравій)

© (77.120.128.—), 01-10-2008
... і ось чому. У мене був шкільний вчитель, якого я, на відміну від більшості інших, любила і поважала. Та він на те й заслуговував своєю неординарною вдачею, щирим ставленням до учнів, манерою викладання. І як же мені було прикро, коли наша нова однокласниця виявилася його сусідкою - їхні подвір'я були через паркан одне від одного, і стала розказувати в класі, як він працює на городі, як випиває зайвого, як лається з жінкою. На мою дитячу уяву немов лягла брудна пляма. Але ту дівчинку можна простити - вона ж бо не знала, що робить. А Ви, шановний авторе, не можете не розуміти, що своїм змалюванням, скажімо м'яко, неординарних стосунків священника зі своєю прихожанкою, можете посіяти сумніви в чиїхсь душах. Чи треба це в нашому суспільстві, якому ще тільки нещодавно перестали нав'язувати думку, що релігія - опіум для народу, а попи - "мракобєси"?
І для ілюстрації цієї нехитрої тези надавали приклади з життя якогось батюшки, який, може, й справді у особистому житті не був взірцем моралі. Я сперечалася з моїми атеїстично налаштованими рідними, доводячи їм, що кожна людина - лише людина, має свої слабкості, але те, що вона робить в церкві - то таїнство, і цьому ніщо не може завадити. Але все ж таки краще, щоб таким людям не було в що тицнути пальцем. Це, звісно, лише моя думка, як читача, та ще й до того людини у церковних справах недосвідченої.
І з естетичних міркувань мені теж ця історія з Мариною видається не дуже привабливою. Історія знає випадки високого кохання людей видатних до жінок, старших за себе. Але ж то були й видатні жінки... Мона було б зрозуміти спокусливість Марини, якби Ви змалювали її жінкою, що багато передумала, перстраждала, і тепер має якесь нове, вище знання, має якусь неповторну особистість... Але ж Ви малюєте її самицею, головний аргумент якої - вона не може без чоловіка, будь-якого. Не дуже романтично, як на мій погляд...
Повість справляє неоднозначне враження, немов складена з клаптиків, нерівноцінних за якістю та увагою, яку приділив їм автор. Можливо, низка коротших оповідань з життя українського священника була б більш вдалою.
Ви добре володієте пером, то ж буду чекати на Ваші нові твори.
З повагою, Галина М.

З цією реєстрацією у мене також проблеми. Ніби зареєструвався, все гаразд, а як додав відгук, дивлюся, а там десь узявся анонім. У другому відгуку анонім - це я, Петро Муравій.

© Петро Муравій, 02-10-2008

Слава Богу, дочекався другої рецензії! Критикуйте мені на здоров"я - я від цього тільки виграю.
Як би Вам відповісти коротко і влучно. Я можу дещо говорити про священиків: сам такий. І нема мені ближче персонажа, як священики, церква і навколо неї.
Пані Галино, я проти того, щоб до священика ставилися, як до ідола. Якщо тема священиків - табу, то тоді табу і віра, і церква. Я б хотів познімати священиків із уявного людського неба, і "поселити" їх поміж людьми, дати людям їх помацати, познайомитися, роздивитися поближче, переконатися, що це не мара, що це реальна особа, у якій можна знайти і цікавого співрозмовника, і доброго приятеля. Навчити людей поважати не стільки їх, як поважати їхню віру, яка їх тільки й тримає на світі, і тримає міцьно і добре.
Я хотів підняти той пласт проблем ( і не в останню чергу психологічних), з яким стикаються сучасні панотці.
Щодо тих, кому Ви пропонуєте не давати приводу зайвий раз тикнути пальцем. Шановна пані! Тут справа не в приводах, а в самих таких людях і їхніх немудрих слухачах. На мою думку, це вже достатньо описано в "Марині", у місці, де йшлося про плітки. Не хочеться тут повторюватися, але це справді фольклор. От зараз пишу, а мені смішно. Якщо написати те, що про мене говорять... Я ніколи не писав гуморесок, але якщо цей матер"ял "підняти нагору", то можна було б суттєво поповнити розділ "Гумор і сатира" у ГАКу.
Крім того, священики, церква і те, що довкола, є важливою частиною нашого суспільства. Вплив цього у суспільстві зараз незрівняно менший, як був ще якихось 50 років тому, але цей вплив залишається доволі потужним. Він буває позитивним, а буває й негативним. Згадайте останні президентські вибори...
Ой, важких і дуже глибоких тем ми з Вами торкаємося. Не влізуть вони у коротенький відгук. Доведеться писати далі.
Крім того, що суспільство відчуває на собі потужний вплив духівництва, саме суспільство здатне і спроможне часом добре допомогти церкві, впустити свіжого повітря до зачинених зіпрілих клерикальних келій. І мені хочеться того повітря. Я хочу його впустити. Інколи здається, що клерикали самі вже не здатні вирішиті ті внутрішньоцерковні проблеми, яких вони самі ж і породили. І мені хочеться вилізти на високу дзвіницю, забити набат і прокричати: "ґвалт! Рятуйте! Допоможіть, хто в Бога вірує! Допоможіть, люди, церкві! Вона ж бо вас і породила, і зміцьнила, і пітримувала всю вашу історію! Через неї проходило ваше становлення! А сьогодні вона ледь-ледь тримається! І Якщо вона впаде, то багато-кого розчавить, а багатьох назавжди скалічить!"
Я не перший, хто став писати про духівництво. І писати не оди, а змальовувати його життя таким, як воно є. Почитайте Івана Нечуя-Левицького "Старосвітські батюшки і матушки," "Хмари", "Афонський пройдисвіт". Далі росіянин Н. Г. Помяловский: "Очерки бурси". Та багато таких речей. Котляревський так зображав "насельників" пекла в "Енеїді": "Ченці, попи і крутопопи"(перефраз слова протопоп - церковний адміністратор нижчого рівня, помічник єпископа у певному районі, благочинний). А ось як згадував духівництво малознаний видатний український письменник-кубанець:
"Чого Україна кругом сирота?
Чого відреклися від неї пани?
Чого родовищем гордують вони?
Чого за панами пішли і попи,
Христової правди гнилії стовпи,
Зоставивши нидіть народ в самоті,
У нуждах великих, в густій темноті?
І як з отих злиднів народ рятувать,
І як Україну з зневаги піднять?"- Василь Мова „Козачий кістяк”. І "Листи темних людей" - це також твір про духівництво, щоправда, зарубіжне. А скільки разів наш побожний, глибоковіруючий Шевченко згадував духівницво як у позитивному, так і негативному контекстах.
Ні! Священик таки не повинен бути недоторканим ідолом. Для блага самої ж церкви не повинен. Так повелів Господь. Сказав: "Не сотвори собі ідола!" - раз так, то і не сотвори.
І кілька слів про "самицю". Як я тільки задумував цей твір, з огляду на інтереси дуже широкого загалу, я хотів і привернути увагу людей (тут мова не про гаківців, а про пересічну публіку, яку я звик бачити, наприклад, у Кривому Розі, для якої, вибачте, гола сідниця - це значущий привабливий момент), і втой же час використати їх інтерес і повести їх у своєму напрямку. Я задумував цей твір, як свого роду "антирозпусту". Наскільки це мені вдалося, судити вам, читачі. Для багатьох з вас вчинки о. Григорія у ліжку Марини виглядають дуже негативно. Вам більше звично зображення священика у ролі полум"яного проповідника, високого авторитета, за кожним словом якого прислухаються і в рот йому заглядають, аби тільки зволив висловити дорогоцінне повчання, яке одразу ж обперіжуть золотою різьбою, повішають у себе вдома на стіні та знову будуть заглядати у священичого рота, щоб не пропустити нові безцінні й життедайні вислови.
О. Григорій - це людина обтяжена багатьма самими різноманітними проблемами. Як там написано було: "Він усвідомлює, що у нього давно земля під ногами горить", але він про те не думає, а намагається мовчки і вперто "тягнути свою лямку". Він, як правило, без копійки грошей, і у своїй сім"ї, біля коханої дружини він не знаходить повного затишку й спокою, бо бачить злидні і біду, яких ця сім"я зазнає з одної причини: її сильний, витривалий, завзятий і розумний голова не підприємець, не дрібний начальник і навіть не простий робітник, а священик. Тому й живе гірше всіх перелічених. Та що там гірше!? Його первісток, маленький хлопчик зазнає через батькову невлаштованість великої шкоди. О. Григорій не залізний. Звідкісь з"являється в його житті ніби близька по духу парафіянка, демонструє свою прихильність, обіцяє гроші з Італії. Отець і сам би туди поїхав, але священний сан забов"язує, він не може покинути священної служби. Спочатку він не надає особливого значення Марининим обіцянкам. Але вона повторює їх знову і знову. Головний герой не залізний, він втомлений. Він бачить перед собою добру приятельку й піклувальницю. Для нього не так важливі "італійські" гроші, яких ще немає, й не відомо, коли будуть і чи будуть. Для нього найперше важливе саме лагідне ставлення і піклування. Отець "поплив". Його потихеньку, чим далі, тим дужче заносить. Саме тут він і відкриває свою душу.
Зрештою, у повісті підводиться підсумок, що нянька священику непотрібна, що усе це дійство з "мамою" було зайвим і недоречним. "Священик у вогні не горить і у воді не тоне!" Але Марина послужила авторові добру службу. Де б іще міг би священик вилити біль своєї душі?! Самий цей процес виглядає не зовсім природнім. Священик бо покликаний витирати чужі, людські сльози, а не давати людям витирати свої. А хіба у нього не може бути своїх сліз? Їх, звичайно, практично ніколи не видно, але це не значить, що їх зовсім немає чи що вони не гіркі.
Де? Біля якого персонажа можна було вивернути священичу душу навиворіт і показати, що там всередині. Марина для цього підійшла. Її бажання виявилися неадекватними бажанням священика, який "соплі розпустив", але коли діло доходить до... самі знаєте... він не переступає фатальну межу, помалу приходить до тями, і, зрештою, знову міцьно чи не міцьно, але повертається до свого звичайного стану.
Колишній мій шкільний вчитель, коли прочитав цю "Марину", посміхнувшись, сказав: "Як про вчителя діти думають, що він у туалет не ходе, там думають і про священика."
Шановні читачі! Висвітліть, будь ласка, цей момент. Священик Григорій і мама Марина. Анумо піднімемо попа повище та перемиймо йому кістки! Буде знати, як вдома не ночувати! Помити його можна! Я благословляю!
Якщо не можна, то весь гріх буде не на вас, а на мені. Бо я благословив.

© анонім (94.248.42.—), 02-10-2008

Перепрошую, я не хотіла писати анонімно, відключилася реєстрація - бо, мабуть, долго підшукувала слова. Бо й тема цікава, і людина Ви здібна, але ось, бачите, з чимось я тут не змогла погодитися, то й "критикнула" Вас. Не ображайтеся.

Це була Галина Михайловська.

© Галина Михайловська, 01-10-2008

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3371410369873 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …