Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

кілька слів вражень

(Рецензія на твір: Марина 4 (Повість із життя сучасного українського священика), автор: Петро Муравій)

По прочитанні Вашого твору маю двоякі відчуття. Не знаю, чи вдасться висловити їх більш-менш точно, та все ж спробую.

Найперше - важко одразу визначитись, наскільки цей твір є справді художнім твором. Автор свідомо чи мимоволі так будує канву оповіді, що перестаєш розрізняти самого автора і ліричного героя. Цьому сприяють і відступи від основної теми – характеристика влади та її прислужників, опис невеселих реалій всередині церкви – чиста тобі документалістика.

Але облишмо жанрові визначення і перейдемо до суті. Отже, що ми маємо:

Чи цікаво? Так, мені було цікаво читати цю повість. І з огляду на нитку сюжету, і - що, видається, ще більш цікаво – з інтересу до реалій життя і побуту духовної особи у новітні часи.

Чи корисно? Авжеж. Намагаюсь з усього, що роблю, винести певну користь для себе. З деяких творів винести щось корисне, окрім твердої постанови не читати більше нічого подібного, неможливо. З Вашого твору кожен, хто схоче, зможе взяти щось своє. Щоправда, боюсь, що неприхована авторська дидактика може відбити бажання прислухатися до настанов у частини читачів. Але скажу за себе. Я побачив в ньому фрагменти жорсткої життєвої правди. Окремі роздуми героя виявились знайомими і близькими. І загалом - свіжий струмінь.

Чи переконливо? Не впевнений. Впродовж усього твору мені бракувало розуміння дій головного героя. Мотивації, так би мовити...В зав’язці твору – з «названою мамою» - це ще більш-менш. Але далі, коли панотець вчащає до самотньої жінки додому, домагається поспати з нею на одному ліжку, балансує на лезі, демонструючи сталеву витримку та ще й при цьому називає «маму» блудницею - все це , кажучи вельми м’яко, в голові не вкладається. Замість уникати спокуси, як і належить духовній особі, герой лізе ...не буду казати, куди, та ще й заводить в спокусу вірну парафіянку. Прошу зрозуміти мене правильно – я не осуджую героя – зрештою, він може чинити що завгодно – я про те, що така поведінка мусила б мати якісь внутрішні глибинні мотиви, яких я - як читач – не побачив. Лише десь наприкінці – в моменті покаяння – проблиснуло щось правдиве. Усвідомлення власного жадання. Як на мене, саме тут бракує більшого акценту.

Русизми і суржик у тексті можна віднести до особливостей прямої мови персонажів. Тим паче. що оповідь від першої особи. Хоча можна було б в цьому плані трохи попрацювати.

Цим наразі і обмежуся. Якщо пан автор опублікує ще якісь історії зі свого (чи не свого) життя, то по їх прочитанні читач зможе зробити висновок, чи виявилась ця історія корисною для нього і, можливо, повідомить про це автора. Бо зробити такий висновок, не бачачи нових історій (як закликає автор наприкінці твору) вельми проблематично :)

З повагою,

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.034929037094116 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати