

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	806
Творів:	12227
Рецензій:	18821

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: П’ятнадцятилітні капітани (наслідування Н. Дев’ятко)., автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)

Якщо чесно, то ця публіцистика викликала в мене своєю надмірною патетичністю щось подібне до приступу нудоти:) Схожу публікацію я писав в якості передмови для збірки (своєрідного творчого звіту за рік існування) моєї літературної студії. Проте це було певною мірою виправдане: керівництво університету, це люди з доволі примітивними поглядами на мистецтво. Їм треба все до рота покласти і розжувати, й бажано щоб від усього тхнуло стилістичним тліном та красномовними кліше.
Стосовно самої публікації:
1. «Однією з функцією таких збіговиськ завжди була можливість молодого автора порівняти свої «шедеври» з творчістю інших і відповісти для себе на питання, яке мучить кожну творчу людину: «Чи варто мені цим займатися?» Чи виходить у мене щось? Чи краще, ніж у інших, чи гірше?»
Згадується мені один літпортал на який мене затягнули рік тому друзі. Спочатку він ще був так-сяк «нормальним», але вже за кілька місяців перетворився на заповідник неляканих гонорових графоманів (дозвольте вже мені як «Агресивному Писаці» (яка честь, всі слова з великої літери) вживати цей термін), які складалися з аморфних прибацаних мальчиков і дєвачков років шістнадцяти та пенсіонерів, яким чомусь сеча в голову стукнула років у шістдесят почати писати вірші. Я не упереджений стосовно віку, в мене є похилі друзі, але я вважаю особливою формою старечого маразму, коли людина без хоча б якогось художнього рівня і досвіду одразу ж позиціонує себе як генія, який вартий негайного видання книжки.
Це я все до того, що не всі літературні «збіговиська» є сенс регулярно відвідувати щоб порівнювати себе з кимсь, щоб відчути свій рівень. Достатньо зайти лише раз.
2. «Але ще римляни помітили, що «похвала годує мистецтво». Похвала розніжує автора, робить його занадто самовпевненим, знижує можливість застосування ним адекватної самокритики. Яскравий приклад цього – книжка написана у співавторстві Андруховичем, Дерешем та Жаданом. Це книжка заради книжки, а не заради ДУМКИ, СЛОВА та ЧИТАЧА “Трициліндровий двигун любові”. Автори, яких схвальна критика розніжила упевненістю в своїй геніальності, причому настільки, що вже з’явилася упевненість – все що ми напишемо апріорі буде талановитим і цікавим. От і маємо в наслідку те що маємо...
Найбільш оптимальна, як на мене, на літсайтах форма «батога та пряника» щоб портал не перетворювався на місце де «кукушка хвалит петуха за то, что хвалит он кукушку».
З повагою,
Олесь Барліг

1. я не розписувався за всіх авторів цього сайту. я казав лише про тих "заповідних індивідів" яким без жодних реверансів ломають роги та рожеві акуляри на інших порталах, і вони вирішили залишатися виключно тут.
2. Публікувати прозу і поезію, це не прямий обов*язок редакторів, чиї видання не є фаховими з цієї теми. найприкріше, що в зв*язку з вище згаданими персонажами ці газети відмовляються, навіть, розміщувати публікації на теми літератури (якщо, звісно, це не інтерв*ю з Євтушенко, рецензія на книжку про Гаррі Поттера, або мемуари Памели Андерсон).
3. погані твори дійсно не створюють незручностей, я про це і не казав. стосовно ж газет... я працюю в журналістиці вже кілька років і маю приятелів серед головних редакторів, мабутть, мені краще знати?
4. ні тут не тільки хвалять, все ж таки часом бувають коректні до абсурду.
5. я не маю нічого проти Ліни Костенко, мова йшла про інше. Ніхто ж не заперечувати факт кальки (й часто доволі низькопробної) яка в російській літературі набула назви "єсенінщина", "бродськівщина"... те ж саме стосується і Ліни Костенко.
6. ну до чого тут невага? що за маяня? а нові твори вже викладаються на цьому сайті. можете звернути на них увагу.
7. так, над статтею я вже думав.
З повагою,
Олесь Барліг

Так, дещо заплутана дискусія виходить. Може ви статтю напишете, щоб якось усе це упорядкувати? :)

По пунктах.

1. В будівлі зовсім необов'язково підтримувати температуру навколишнього середовища, щоб автор, бачте, загартовувався й міг спати голим на снігу. Коло спілкування більшості не обмежується ГАКом, є ще часто згадувана Вами літстудія і безліч подібних до неї місць в мережі та в реалі, де на того бідного автора виллють цябро води або чогось ще пахучішого, варто йому буде лише сказати: "Здрасьтє, всім чмоки в цьому чаті". Знаю безліч таких сайтів і тусовок, але чомусь надаю перевагу ГАКові.

2. Тобто тепличних умов не буде в будь-якому разі. Редакторів газет Ви вже незлим тихим словом згадали. Тішить, що Ви так про їх спокій піклуєтеся. Але це входить в їхні професійні обов'язки,

3. бо газетна площа обмежена кількістю шпальт і за них хтось там конкурує й чубиться. Корисна площа сайту необмежена, навіть невдалий твір нікому не заважає і не створює фатальних незручностей і рано чи пізно йде в прокрутку. І, дозвольте непогодитися, віршів газети не друкують зовсім з іншої причини.

4. Теза про те, що на ГАКові тільки хвалять - хибна. Просто критикувати треба чемно і конкретно, принаймні не грубіше, ніж ми з Вами зараз розмовляємо. Без зайвої експресії. Можу пригадати ще декілька випадків винахідливої критики, як от пародії чи згуртоване голосування публіки з метою забити топ творами одного геніального автора, тощо.

5. Для мене прізвище Ліни Костенко ніколи не буде лайкою й ніколи не нестиме жодних сумнівних коннотацій. На смак і колір усі фломайстри різні. Не варто вважати себе істиною в останній інстанції в жодному разі.

6. Визнаю безпідставність своїх прискіпувань до, як виявилося, старих Ваших текстів. Робив це лише задля того, щоб унаочнити неправильність Вашої тези про будь-кого "поцілованого Богом у тім'ячко". Виявляється, цього не досить, період учнівства мусить бути в кожного. Власне, я знаю лише одного автора без такого учнівства, першим же віршем якого було не менше, ніж "Реве та стогне Дніпр широкий". Втім, на це прізвище у Вас теж може бути припасена якась зневага, тож не провокуватиму Вас.

7. Якщо напишете щось не позаторішне прозою, велкам.

З повагою,
А.С.

продовжуючи дискусію у ЖЖ:
Автор, як творча особистість не може рости у тепличних умовах, інакше його сприйняття дійсності і власної творчості деформується, зазнає викривлення, що не йде на користь його художньому (сюжетному, стилістичному, композиційному тощо) зростанню. Адже не слід забувати, що якщо автор розміщує свій твір на сайті, то він виносить його на широкий загал, можна сказати “публікує”. Відтепер критиками стають не його батьки і діти, брати і сестри, чоловік чи дружина, друзі і колеги. Таким чином він свідомо пропонує свій літературний доробок сфері громадського дискурсу. І якщо до цього друзі, що можливо в житті нічого окрім “Кобзаря” не читали говорили: “Гарний віршик”, то тепер відгуки набувають зовсім інших форм. Я втомився ще за запорізькими літоб’єднаннями грати в облудну гру: цукрово посміхатися на якийсь літературний непотріб “натягуючи за вуха” улесливі компліменти. Мовляв, можна ж кого поранити... Нехай раняться! Нехай перестають писати свої бездарні вірші з якими потім оббивають пороги газет та альманахів (після отаких “толерантних” відповідей). Мені набагато більш шкода редакторів, які мусять потім у цьому лайні борсатися (й саме через таких авторів, міські газети формату “для всієї родини” потім відмовляються друкувати на своїх шпальтах навіть пристойних авторів – бо просто втомилися вже спілкуватися з будь-якими з тих, що пишуть поезію або прозу).
Повторюся – якщо Бог того хоче, то й після жорсткої (а не “жорстокої”) критики вони продовжуватимуть писати і може, навіть, з тієї писанини вийде щось путнє.
Вже зараз “Гоголівська академія” претендує на те, щоб стати заповідником (або теплицею) для таких персонажів. Зокрема я мав розвагу поспілкуватися з однією пані від якої за милю тхнуло (не знаю свідомо, чи ні) лінокостенівщиною. Кажу їй, що її вірш безособовий. В нього немає автора, з таким ж успіхом його могли написати ще кілька тисяч інших людей (і я упевнений, що пише – підстави для цього мені дають жіночки, що строчать подібну лірику кілограмами у моєму місті). У відповідь мене звинуватили у тому, що моя критика не конкретизує помилки автора. Та які тут, в дупу, помилки, якщо вірш сміливо можна підписати іншим ім’ям і ніхто не здогадається, що його написала саме ця людина!
В зв’язку з цим пригадуються дві ситуації.
Коли після того, як я заслухав вірші одного хлопця, то спитав у нього:
- Вам, мабуть, шалено подобається Єсенін?
- Так, а що?
- Просто в кожному вашому рядку він, а не ви.
Через два тижня цей хлопець прочитав кілька вже геть інших поезій, одна з яких була присвячена самому собі.
Друга історія пов’язана з поетом, якому в юнацтві більш досвідчений поет сказав: “Спали все, що ти написав, бо це не поезія, і пише по-новому”. Той спалив й всю ніч після цього проридав, а потім почав вже краще осмислювати те, що виходить з-під його пера. Тепер це вже сивочола поважна людина, яка має за плечима кілька власних книжок й очолює одне з найвідоміших в місті літоб’єднань.

це і не графоманія і не проба пера - а звичайні виїбоси (сподіваюсь у вас тут можна материтися?) хлопчика якій ще слабко уявляє, що таке література. коли писалися ці тексти, то на всі адекватні зауваження я схвально кивав головою і працював над собою далі, і не бився у епілептичному нападі з вигуками на кшталт "Та як ви смієте? мої твори геніальні!!!".
тепер зрозуміле це зауваження стосовно "по ваших прозових текстах не помітно, щоб хтось Вас цілував у тім'ячко". якщо судити по творах про існування яких я вже і забув і не ознайомитися з сьогоденним доробком автора, то авжеж так судити можна.
не розчаровуйте мене, ви ж тут, начебто, притендує на авторритетність думки.
З повагою,
О.Б.

Дуже цікавий у вас підхід, Олесю. Якщо автор літня людина, то йому, перепрошую навіть за вашу ж цитату, "сеча в голову стукнула", що він почав писати. А якщо наукоподібну дурню написала молода людина, то "облиште, пане", це школярські спроби.

Я, здається, про спроби початківців Вам і писав на ЖЖ. Про те, що більшість текстів тут саме такі, і на це треба зважати. При чому від віку це не залежить.

То можна обзивати Ваш старий текст "жахливою графоманією", чи все ж таки то була "проба пера"? :)

З повагою,
А.С.

дякую за пораду:)

Олесю, вибачаюся, що втручаюся у діалог. Хочу дати пораду. Щоб ваші твори відображалися у розділі "мої рецензії", треба :
1. Авторизуватися;
2. Не заповнювати графу «Ваше ім’я», бо там написано: « Якщо ви хочете написати рецензію під псевдонімом, заповніть наступне поле», тобто, ваше ім’я висвітиться автоматично, і тільки в разі вашого бажання писати під псевдонімом — ви заповнюєте цю графу псевдонімом.
Спробуйте:)
Щиро, М.М.

між іншим, бачите - відгук на твір "Червоний та синій", хоча вона як і вже, мабуть, з десяток інших рецензій досі не відображаються у розділі "мої рецензії".

облиште пане, це було написано ще п*ять років тому, коли дитинка Олесь Барліг вчився на першому курсі універу і знаходився у захопленні від філологічної термінології. це наївні спроби початківця, посилатися на них, це все одно, що посилатися на світлини дитини у дитсадку проводячі паралелі з фото у паспорті:)

Олесю, а я ось візьму і з усім погоджуся, не вдаючись до пояснень, але зробіть милість, розберіть так само зважено, як ви розібрали "Червоний та синій", наступний абзац.

Що робити із тією безліччю відомостей, яку ми невтомно синтезуємо із власної екзистенції. Яка залишається позаду сенсорної системи усіх, хто міг би при відповідних обставинах її використати(?).

Ну там весь текст в такому ключі написаний, але НМД досить і цього абзацу :)

Як ви думаєте, які саме рефлекси він у Вашого читача викликає? :)

З повагою,
А.С.

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.017028093338 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design