

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	720
Творів:	10810
Рецензій:	16419

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Перунів Дуб, автор: werwolf)

Чудовий твір.
Темний, натхненний, напоєний запахом трав, грози й гіркого диму. Жорстокий, як стара легенда, і такий же правдивий. Дивні відчуття після нього. Сумно, але це світлий сум, туга за славним минулим, за звитягою Святослава Хороброго, Данила Галицького, козаків-запорожців... Ярозір нагадує, що зрада – найстрашніший з гріхів, і тут нема різниці, чи носиш на шиї хрестика, чи оберіг-сонце, чи молоточок Тора на паску. Нагадує не тільки словами – що нам слова, коли мало хто з нас може сказати, як звали прадіда – нагадує своїм болем, своїм гнівом, своєю смертю. Мій уклін йому, і блискавці, і дубу великому, що є Древом Життя.
Їй-бо не глузую.
Та все ж дозвольте кілька зауваг. Розумію, що для вас історія в даному випадку є лише набором символів, та треба ж звертати увагу і на власні вади, бо що воно тоді буде?..
Отже, терміни «русичі», «русини», «Руська Земля», «Київська Русь». Навряд чи «русичі» (чи «русини», що усвідомили себе не раніше доби литовського панування) справді хоч колись так себе називали. Здебільшого звалися по племенам, а пізніше – за конкретним місцем проживання. Руська земля – згоден, без питань, дані гідронімічних досліджень на нашому боці. Але Київська Русь... бачте, це було б нормально, коли існувала б іще якась Русь – Московська там, чи Новгородська, чи Полоцька, чи Муромська. Але Русь була єдина. Якщо не політично, то культурно (хоча там теж не все так легко). Тож «київський» додаток виглядає трохи кумедно.
Укрський спис – плем’я укрів мешкало на Балтиці, поряд з кашубами, лютичами, поморами й бодричами. До України вони, певніше за все, не мають жодного стосунку, окрім етимологічного (корінь –кр., себто край, країна, окреслена, заселена земля).
Язичники/погани, що так називали грецькі проповідники слов’ян, - мабуть, радше погани, коли хочете підкреслити негативне ставлення християн; язичники, в принципі, не є образою: язичіє – це народ, себто, язичництво – народна віра. Адже князі ще не прийняли Христа на той час.
«безпутній син Великого» – власне, чого ще чекати від сина рабині. Це можна було б теж обіграти.
І, до речі, чому волхва не бентежить, що княгиня Ольга прийняла-таки християнство?
«- Воістину мудре рішення базилевс Володимир, ви витягнете Русь з язичницького прозябання і станете братами й союзниками з імператором Візантії!» - навряд чи Володимира назвали б базилевсом. Для візантійців був один-єдиний базилевс. Відповідно, ніяким «братом» його би не кликали, а радше – сином. Це збігається із ієрархією європейських монархів, що нагадувала величезну родину. Можна було б зауважити, що син Святослава проміняв рідного батька на грецького вітчима чи якось так.
«собака поганська!» – а чи варягові не все одно, чи язичницький собака, чи православний???
«ярлу Володимиру» - тут радше конунгові; чи навіть «Вальдеру-конунгу» (десь так його величали у північний країнах). Ярл – це приблизно «боярин».
Ну, здається все.
Я певен, що ви не потребуєте таких дилетантських екскурсів, та підчас їх потребує читач, який, чесне слово, не винуватий, що в нас щороку переписуються підручники з історії. А нормальні книги дефіцит...
А взагалі, пишіть ще. Будь ласка.
Бо на слов’янську тематику написано дуже і дуже мало гарних творів...

З повагою,
варяг Хаген

Відгуків поки що немає

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.0101068019867 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design