Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Рука Москви, або постколоніяльне сприйняття літературного процесу (присв*ячується Умберті Екі)

(Рецензія на твір: Персонаж і Автор. Або чому Лєв Толстой не повинен кидатися під поїзд., автор: Маріанна Малина)

Шановна Маріанно! Перш за все благаю вас не сприймайте ці дописи як намагання зірвати своєю брудною, не освіченою рукою (яка до речі ще й неповну середню школу закінчила із великими проблемами) діамантовий кокошнєг Творця і Літературовєда із вашої великої (я в цьому впевнений: великі думки - великий мозок) красивої (це якщо ви дійсно дівчина, як хльопець - закресліть будь-ласка попередє слово) голови. Але, колєга, ми із вами дорослі люди, тому розуміємо, що шлях до досконалості лежить через обговорення результатом якого повинне бути виправлення помилок і...? Ну і чого ви мовчите? Правильно! Згадали Поппера? Ой ви моя хороша! Так от діємо точнісенько за його хвормулою: Р1->TT1->EE1->P2 тобто якщо маємо проблему Р1 ми, як розумні люди не обтяжені дисертаціями й вищою освітою (достатньо неповної середньої школи, як я вже казав) переходимо до формулювання робочої гіпотези, або, як хочте теорії ТТ1 після чого, дуже радіючи своїм нечуваним розумовим здібностям які ми, якщо чесно зізнатися, й не чекали в собі намацати, мерщій збираємо друзів й повіряємо їм самоє сокровєнноє. Друзі, ясна річ, заздрять що ми із вами такі вумні, й починають закидувати нам усілякі підлі запитаннячка. На деякі з них ми відповідаємо, демонструючи переможну моцність свого інтелекту, а деякі ігноруємо, показуючи своїм вороженькам що це навіть й пояснювати нецікаво - оце і є милий мій друже етап обговорення або виключення помилок ЕЕ1. Та сумління, навіть після того як друзі вже пішли, на залишає нам спокою. Ми довго дивимося один одному в очі, і потім, зненацька ви кажете: "От блядські інтелектуали, таку теорійку іспоганєлє. Може Фройдом їх, га?" "Ні, - це вже я кажу , - ні Маріанночко, Фройд їм що фонарєг проти Карпового, вони тобі відразу ж закинуть незнання сучасної психології, що мов це попс і до науки ніякого відношення не має. А твій тезіс стосовно того що психоаналіз відомий всьому світові - взагалі не витримує жодної критики...." Я просто бачу, як ти, мій янгол підводишся зі свого місця, щочки красні, на оченятках сльози: "Як, як не витримує? Чому? Ти що із ними разом? Гадаєш що я дурепа якась?" Я, намагаючись тебе вгомонити: "Та ні, дівчинко моя, ні - я з тобою, але ж ти розумієш, що в інопланетних прибульців вірить набагато більше людей, ніж є прихильників у старого наркомана Зігмунда, та чомусь ми не готуємося до інопланетного вторгнення (взявши ключи зі столу) Ну шо, кицю, пішли до бункеру? Христом-богом клянуся - жодна марсіанська пика до нас не залізе!" Маріанна нетерпляче: "Та відчепися ти зі своїм бункером, в мене серіал. І взагалі, я про інше. Як нам цих падлюк прижучити?" Я, розмірковуючи:"Ба, ми маємо нову проблему Р2 то давай запропонуємо для її рішення іншу теорію...наприклад ТТ2. Ти як на це дивишся?" Маріанна, замріяно: "Сонечко моє, ти як і завжди - неперевершений!" І ото так воно без кінця без краю, таке ото нескінченне щастя творчості, спілкування, народження нових ідей. Коротше кажучи, нам із вами йти у цьому напрямку. Тож поїхали, як казав мій кумир і двойніг М. Карпового - Юра Гагарін.

"...І, `як би письменник не хотів, яким би талановитим не був, у нього все одно Персонаж вийде, з одного боку, значно простішим за реальну людину, а з другого, буде мати узагальнюючі риси групи людей. Бо Герой схематичний... " - Все що ми знаємо про людей, все що ми знаємо про себе це і є, ті самі конструкти, схеми про які ви кажете на сторінках своєї багатотомної (від слова "втома" - зізнайтеся, втомилися мабуть як писали?) праці. На чому базується психоаналіз? Чи не на словах досліджуваного (або самого "дослідника" якщо мова йде про інтроспекцію)? Теж саме стосується інших галузей знань - все це лише вербальні моделі (але мови, це очевидно, використовуються різні). Тобто все що ми знаємо про так званий "світ" навколо нас - все це не більш ніж ходульні, схематичні, недосконалі персонажі. Тому не можна говорити про те простішим вийде персонаж за реальну людину чи ні - про людину і про самих себе ми знаємо не більш ніж про персонажів. Тим більш, що мова настільки гнучка, й нечітка, що навіть вкрай лаконічні характеристики деяких персонажів дозволяють нам побачити за ними набагато більше ніж це здається з першого погляду.

"...Головне, щоб персонаж на сторінках твору здавався живим, справжнім та викликав емоції..." - це протиречить попередній думці.

"...Герої страждають та вмирають на сторінках творів знову і знову для того, щоб кожне наступне покоління могло зрозуміти через їх біль — себе. І пройшовши через певні моральні виклики, хвилюючі пригоди, внутрішні конфлікти, сильні почуття, разом з Героєм, краще орієнтуватися в хащах свого внутрішнього світу, відчувати полегшення.
Бо, якщо бути чесними, саме для цього люди і читають…" - тобто можна сформулювати вашу думку ще й так: "Літєратура ето школа жізні" Це суто радянське сприйняття мистецтва. І це найкумедніший пасаж у вашому творі. Саме тому я і назвав свою рецензію "Рука Москви..." Цю руку Москви можна лобизати безперервно пережовуючи сентенції що вислизнули з-під вашого пера. Чому навчить наприклад "Ренегат" Камю? Іонеско зі всьома своїми абсурдними творами? Борхес? Маркес? Хеменгуей? Сартр? ет цетера. Це дуже складне питання, щоб можна було вирішити його із легкістю рабочє-крєстьянского інтузіазма.

"...люди, що знаються на різних футуризмах, амфібрахіях..." - Великих претензій не маю, але амфібрахій відразу після футуризму...це якось. Розумієте, амфібрахій існував ще коли татко з мамою про футуризм і не думали - татко тоді підглядав за дівчатками у душі (бо сам був хлопчиком) а мамо завзято їла козявки, бо зовсім мала була й щиро дурна. Це класичний розмір якось вони із футуризмом у одній зв*язці... Ну ви мене розумієте, приберить, добре?

"...Але коли Автор не може дати ради собі зі своїми психічними хащами та чагарниками, чи потрібен він у такому вигляді Читачеві? ..." - Ви не будете здивовані, як я скажу що Франц Кафка або Бодлер або Едгар Алан По - це досить відомі письменники, і це при тому, що в голові в них були хащі більш дикі ніж у самих розхристаних авторів цього ресурсу? То ж ця ваша посилка теж не витримує критики.

Бажаю успіхів,

e.coli

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040739059448242 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати