ріаліті

Так, звичайно, без буденності не було б життя. І я абсолютно не збираюсь чесати всіх під один гребінь. І якщо брати в глобальному сенсі, то не хотіла штампувати всіх людей, які не причетні до мистецтва (мається на увазі література, музика...коротше, традиційні) сірою масою. Ні. Адже кожен з нас є витвором мистецтва під назвою "Людина". І має своє мистецтво - життя...
Просто одного разу придивилась до натовпу. І стало страшно - я ж така, як і вони. Біжу вулицею міста без цілі, біжу повз життя, в якою в той час СТІЛЬКИ вього... цікавого...красивого...неповторного...а я так дарма трачу час...
От і вирішила написати про той страх.
Спасибі за схвальну оцінку моїх вельми скромних можливостей.
Щиро,
Танюха

© анонім, 14-03-2008

Шановні авторе і рецензенте!
Насамперед теж хочу сказати, що сам текст, спосіб, у який його викладено ,не викликає заперечень. Читається легко, зрозуміло все, що хотіла сказати авторка.
В мене викликає питання сам сюжет, оте протиставлення музиканта і сірої маси людей - без облич, без очей. І рецензент з цим погоджується... Але як можна знати, які почуття ховаються за тими обличчями, які думки за тими зверненими до себе очами? Не буває сірості, це просто штамп. І як має виявляти себе не-сірість? Вдягнутися в червоне, як тут одна авторка нещодавно про себе писала, або підтанцьовувати весь час, або кинути всі свої діла і стовбичити біля вуличного музики увесь день? А може в когось вдома хвора дитина, і він до неї поспішає - що, це менш духовно ,ніж слухати скрипаля, ні сіло, ні впало? А може хтось саме зараз свою музику створює, геть відмінну від тієї, що пропонується йому готовою десь на розі чи у метро? Може навіть оповідання хтось обмірковує і поспішає до компа, щоб на ГАК закинути... А ви відразу - сірість... Повірте, ніхто на світі не сіріш за іншого. Просто - різні сфери. Різні хвилини життя. Той же музикант зараз грає, а годину тому голився і снідав яєчнею. А хтось би побачив, та й сказав - ой, яка сірість!
Це просто виклала свої погляди на змальоване. А пишете ви непогано, читабельно. Ось, зачепило ж...
З повагою, Галина М.

© анонім, 14-03-2008

Спасибі за те, що вірно зрозуміли думку твору.
Також вважаю, що в житті немає нічого немождивого. Просто треба дуже-дуже захотіти і прокласти певні зусилля...
Щиро,
Танюха

© анонім, 13-03-2008