Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51560
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Вибачайте, ще трохи познущаюся....

(Рецензія на твір: 6, автор: Артур Проценко)

Насправді, шановний Грете, я маю прямо протилежні наміри, а саме - спокійно, без уявного олівця в руці, прочитати Ваш останній твір. Тому я просто взяла перших декілька абзаців, перетягла у Ворд, і прогнала крізь автомичного редактора. Він виправив безліч випадків чергування і-й та в-у. Я залишила все, як зроблено автоматично, хоча, правлячи власні твори, я інколи навмисне залишаю неправильно, але так, як мені чомусь більше подобається. Це просто, щоб Ви побачили, яка корисна справа навіть такий простенький редактор. А в дужках я подала варіанти для слів, над якими, мені здається, треба ще попрацювати. І ще трохи ком, і невірні розділові знаки при прямій мові.
Хоча б отак, начорно, прройтись текстом, і він вже на 50% буде краще читатися. А це ж лише техніка. Щодо змісту - ще не читала, але, судячи з попередніх творів, гадаю, з цим у Вас немає жодних проблем.
Отже:

Тиждень тому я наткнувся на оголошення із заголовком “тестування ліків”. Механізм простий – тобі платять гроші, уводять ліки й дивляться, як на це відреагує твій організм. Я вчився на медичному факультеті й добре знав, до чого це може призвести. Сліпота, параліч і навіть смерть. Тільки, якщо в мене була на це алергія. Але за тестування добре платили, і якраз (саме) тепер мені потрібні були гроші.
Тому я зробив усі потрібні аналізи, взяв паспорт, усі медичні довідки, які завалялись в шухлядці комп’ютерного столу, і поїхав за адресою, яку написали на оголошенні.
Був місяць Листопад 2007-го року, і з дерев звалювались останні жовті листки. Люди, як завжди, кудись спішили, притоптуючи листя до холодного вологого асфальту. А я дивився на них через вікно трамваю й уявляв, які побічні ефекти мене чекають (на мене чекають).
Якщо мені пощастить, ліки виявляться без побічних ефектів. Але скоріше всього скоріше за все) я пройду через головний біль, висип, блювоту й понос. Фігня, головне це пережити й по-скоріше (скоріше, швидше, чимскоріше, щонайвилше...) отримати гроші. Правда, якщо я помру, або стану інвалідом... Ні, не можна про таке думати.
Трамвай зупинився, а я витягнув із кишені маленьку книжечку-атлас і став шукати свої координати.
До вказаної адреси залишалось кількасот метрів, і щоб це побачити не потрібен був атлас. Перед будинком уже вистроїлась помітна черга охочих: бомжі, алкоголіки й студенти. Тобто дно суспільства, яким впадло було заробляти гроші нормальним способом. Серед них був і я.
Я зайняв чергу й через дві з половиною години нарешті добрався до приймальні. Виснажений і голодний, я ледве тримався на ногах, а важкий рюкзак на спині, (отут кома зайва) тягнув мене вниз.
Коли двері приймальні нарешті відкрились (а тут кома потрібна) я заліз усередину й із полегшенням сказав:
--Добрий день. (Доброго дня, Добридень)
Це була невелика кімнатка з якісним євроремонтом і дорогими меблями. А це значило, що власник цього підприємства добре наживався за наш рахунок. Тестувати ліки на нас було набагато вигідніше, ніж на європейцях, які хотіли за це в п’ять раз (вп’ятеро) більше.
Оглянувши кімнату, я зупинив погляд на дівчині, яка сиділа за чорним лакованим столиком. На ній був білий халат, але побачивши її личко, я забув про її одяг, і мені захотілось побачити її без нього.
Ні, вона не була гарною. Вона була прекрасною, і я міг би дивитись на неї цілу вічність. У неї було каштанове волосся, великі сірі очі, і чарівний носик, злегка задертий догори. Вона була приблизно мого віку (кома) і я не розумів, чому вона сидить тут, а не вчиться в універі.
--Добрий день (Доброго дня). – змучено відповіла вона, не піднімаючи погляд.
--Співчуваю. – сказав я.
--Чому? – здивувалась вона, подивившись на мене.
--Я б не зміг так довго приймати таку кількість народу.
--Це не важко. (неважко – треба разом) – сказала вона й посміхнулась. – Так що (Тож, Тому, Отже) сідайте й давайте свою анкету.
Поки я стояв у черзі, нам видали анкети, де потрібно було відмітити хвороби, які в мене були, і ліки, на які в мене алергія. Спеціально для бомжів і алкоголіків добавили запитання: “Ви часто вживаєте спиртні напої?” і “У вас є постійне місце проживання?”.
Я з полегшенням сів у м’яке крісло й по запаху зрозумів, що в ньому недавно сиділи бомжі.
--По анкеті ви проходите.—сказала Незнайомка.—Аналізи теж в порядку. Залишилось тільки підписати угоду.
--А що на мені будуть тестувати?
--Не знаю. Ми тестуємо багато препаратів, і невідомо, який із них попаде вам.
--Я виживу?—спитав я і посміхнувся.
--Не переживайте. (Не переймайтесь,)—сказала незнайомка і теж посміхнулась.—Поки що ніхто не вмер.(,) – вона протягнула мені контракт і сказала ( і сказала: )– Розпишіться.

З повагою, Галина М. І пішла читати заради чистого задоволення...

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.047277927398682 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати