Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96045

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Вибачайте, ще трохи познущаюся....

(Рецензія на твір: 6, автор: Артур Проценко)

© Галина Михайловська, 14-02-2008
Насправді, шановний Грете, я маю прямо протилежні наміри, а саме - спокійно, без уявного олівця в руці, прочитати Ваш останній твір. Тому я просто взяла перших декілька абзаців, перетягла у Ворд, і прогнала крізь автомичного редактора. Він виправив безліч випадків чергування і-й та в-у. Я залишила все, як зроблено автоматично, хоча, правлячи власні твори, я інколи навмисне залишаю неправильно, але так, як мені чомусь більше подобається. Це просто, щоб Ви побачили, яка корисна справа навіть такий простенький редактор. А в дужках я подала варіанти для слів, над якими, мені здається, треба ще попрацювати. І ще трохи ком, і невірні розділові знаки при прямій мові.
Хоча б отак, начорно, прройтись текстом, і він вже на 50% буде краще читатися. А це ж лише техніка. Щодо змісту - ще не читала, але, судячи з попередніх творів, гадаю, з цим у Вас немає жодних проблем.
Отже:

Тиждень тому я наткнувся на оголошення із заголовком “тестування ліків”. Механізм простий – тобі платять гроші, уводять ліки й дивляться, як на це відреагує твій організм. Я вчився на медичному факультеті й добре знав, до чого це може призвести. Сліпота, параліч і навіть смерть. Тільки, якщо в мене була на це алергія. Але за тестування добре платили, і якраз (саме) тепер мені потрібні були гроші.
Тому я зробив усі потрібні аналізи, взяв паспорт, усі медичні довідки, які завалялись в шухлядці комп’ютерного столу, і поїхав за адресою, яку написали на оголошенні.
Був місяць Листопад 2007-го року, і з дерев звалювались останні жовті листки. Люди, як завжди, кудись спішили, притоптуючи листя до холодного вологого асфальту. А я дивився на них через вікно трамваю й уявляв, які побічні ефекти мене чекають (на мене чекають).
Якщо мені пощастить, ліки виявляться без побічних ефектів. Але скоріше всього скоріше за все) я пройду через головний біль, висип, блювоту й понос. Фігня, головне це пережити й по-скоріше (скоріше, швидше, чимскоріше, щонайвилше...) отримати гроші. Правда, якщо я помру, або стану інвалідом... Ні, не можна про таке думати.
Трамвай зупинився, а я витягнув із кишені маленьку книжечку-атлас і став шукати свої координати.
До вказаної адреси залишалось кількасот метрів, і щоб це побачити не потрібен був атлас. Перед будинком уже вистроїлась помітна черга охочих: бомжі, алкоголіки й студенти. Тобто дно суспільства, яким впадло було заробляти гроші нормальним способом. Серед них був і я.
Я зайняв чергу й через дві з половиною години нарешті добрався до приймальні. Виснажений і голодний, я ледве тримався на ногах, а важкий рюкзак на спині, (отут кома зайва) тягнув мене вниз.
Коли двері приймальні нарешті відкрились (а тут кома потрібна) я заліз усередину й із полегшенням сказав:
--Добрий день. (Доброго дня, Добридень)
Це була невелика кімнатка з якісним євроремонтом і дорогими меблями. А це значило, що власник цього підприємства добре наживався за наш рахунок. Тестувати ліки на нас було набагато вигідніше, ніж на європейцях, які хотіли за це в п’ять раз (вп’ятеро) більше.
Оглянувши кімнату, я зупинив погляд на дівчині, яка сиділа за чорним лакованим столиком. На ній був білий халат, але побачивши її личко, я забув про її одяг, і мені захотілось побачити її без нього.
Ні, вона не була гарною. Вона була прекрасною, і я міг би дивитись на неї цілу вічність. У неї було каштанове волосся, великі сірі очі, і чарівний носик, злегка задертий догори. Вона була приблизно мого віку (кома) і я не розумів, чому вона сидить тут, а не вчиться в універі.
--Добрий день (Доброго дня). – змучено відповіла вона, не піднімаючи погляд.
--Співчуваю. – сказав я.
--Чому? – здивувалась вона, подивившись на мене.
--Я б не зміг так довго приймати таку кількість народу.
--Це не важко. (неважко – треба разом) – сказала вона й посміхнулась. – Так що (Тож, Тому, Отже) сідайте й давайте свою анкету.
Поки я стояв у черзі, нам видали анкети, де потрібно було відмітити хвороби, які в мене були, і ліки, на які в мене алергія. Спеціально для бомжів і алкоголіків добавили запитання: “Ви часто вживаєте спиртні напої?” і “У вас є постійне місце проживання?”.
Я з полегшенням сів у м’яке крісло й по запаху зрозумів, що в ньому недавно сиділи бомжі.
--По анкеті ви проходите.—сказала Незнайомка.—Аналізи теж в порядку. Залишилось тільки підписати угоду.
--А що на мені будуть тестувати?
--Не знаю. Ми тестуємо багато препаратів, і невідомо, який із них попаде вам.
--Я виживу?—спитав я і посміхнувся.
--Не переживайте. (Не переймайтесь,)—сказала незнайомка і теж посміхнулась.—Поки що ніхто не вмер.(,) – вона протягнула мені контракт і сказала ( і сказала: )– Розпишіться.

З повагою, Галина М. І пішла читати заради чистого задоволення...
  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.04191780090332 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати