Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Мої враження та зауваження

(Рецензія на твір: Омелюх., автор: koka cherkaskij)

Щойно прочитав апокаліптичну історію від Коки Черкаського.
Не знаю, враження чомусь залишилося двояке. Дуже цікава ідея з омелою, зі своєрідними останнім Робінзоном Крузо у посткатастрофічному світі та дивними П’ятницями у ньому. Та й це химерне життя, склалося враження, невідомо, де відбувається, чи в реальному світі, чи у свідомості героя.
Проте маю деякі зауваги.
На мою суб’єктивну думку, варто скоротити два епізоди: про омелу та дефекацію, здається, що автор тут трохи пересипав перцю.
”…шановний Кока же ж казав, що коли був малим” – мені здається, що треба забрати ”же”.
Я сумніваюся, що автор не помітив такі повтори у реченнях і це було вжито навмисно, але я за них таки зашпортався:
”Я вдягався у спортивну форму, штани спортивні, там усілякі кеди чи кросівки, якийсь спортивний пуловер, тощо, брав фотоапарат, сякі-такі харчі, як-от пачку печива чи плавлений сирок, та й вирушав у путь.” (тричі спортивний)
”Природно, що там хотілося побути якнайдовше, проте моєю ціллю завжди було пройти мій маршрут до кінця, вийти з Голосіївського лісу десь в районі Китаєвих печер , там позайматися інтенсивно своїм власним комплексом спортивних вправ і потім повертатися вже назад до гуртожитку.” (двічі мій)
І рекорд: ”Я не знаю, може це у кожного індивідуума таке зависання у повітрі трапляється під час дефекації, просто про це, можливо, не говорять, як і про багато чого іншого не говорять, як , власне, і про саму дефекацію не говорять, бо це у нас не прийнято говорити про дефекацію; бо про дефекацію вже говорять лише тоді, коли цій дефекації приходить гаплик, тобто людина хворіє на запор, не може здійснити нормально акт дефекації і тоді вона може навіть у громадському транспорті сказати ніби ненароком, ніби похвалитися, що, мовляв, ох і не було у мене сьогодні ніякої дефекації” (сім разів дефекації). Та й у наступному реченні цього чимало.
”Низини, звісно ж, були затоплені дніпровською водою. Проте справа була навіть не в тім. Березовий гайок просто зник із лиця землі. Зник повністю. Ніби його взяли – і вийняли разом із землею. На його місці зяяла величезна яма. Наче вирва від гігантської бомби. Дуже гігантської. Можливо, атомної, а, можливо, термоядерної. Поки я оббігав цю яму, вона заповнювалася водою, її береги обсипалися, обвалювалися, і мені доводилося робити чимдуж більшого діаметру коло, щоб опинитися на протилежному березі цієї вирви.” – Я не дуже знайомий із ландшафтами Голосіївського парку, проте описане мені дещо нагадало звичайний стік у ванні. Якщо це рівнина, то вода має оточити яму з усіх боків і відповідно вона нестримним потоком стікатиме в неї, як тоді можна бігати довкола, щоб тебе не затягнуло у вир?
Незрозумілим для мене залишилося питання: ”Чому так вчинила Оксана?”
Дуже сподобався епізод із чорним котом та ”Слава КПРС” та реалії студентського життя.
Таке-от.
Щиро І.С.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.04367208480835 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати