Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Я х'тів зупинитися на заголовку,..

(Рецензія на твір: Тіні забутих предків, автор: Богдан Горгота)

...але це надмір було би без поваги до тексту.
- "Тіні забутих предків"? Справді? Здрастуйте, пане Коцюбинський, чи давно викопалися з могили? То в мене є навзаєм оповідання "Хіба ревуть воли, як ясла повні"... Тут я закінчив неприємно гавкати (сподіваюся).
Це, здається, оповідання про те, як Володимир Павлович почув трембіту - і звуки збудили в нім дитячі спогади. "Вуха" оповідання - перший та останній абзаци здаються зайвими. Це тоді сторонній спогад, що вбиває драматизм. Навіщо?
Далі по тексту. Особливо "свій, своя, своє"... "Свого брата" - ну да, де чужого, сусідського абощо... Знову повторюся: "я засунув свою руку в свою кишеню, звідки вийняв свій гаманець зі своїми грошима та заплатив за свій куплений пиріжок". Це звучить як поганий переклад...
Все, що в дужках - порожні слова, що заважають плину.

̶ Вставай! – кричав розлючений (зайве) Степан.
Володька безтямно дивився на старшого брата(, який стояв) над ним і штурхав його ногою. Володьку трясло від страху, він намагався вилізти з в’язкої багнюки, в яку загнав його рудий Слєдзь, але він не володів (своїм) тілом і тільки безпорадно смикався, викликаючи (веселий) сміх і глузування натовпу підлітків, які спостерігали за бійкою.
̶ Вставай і дай йому здачі! Бийся! Ти повинен сам боронити себе! Ти вже великий хлоп! Вставай, не будь слимаком!
̶ Я… не можу, – ледь чутно прошепотів Володька і заплакав, облизуючи (язиком - чим іще?) закривавлені губи. – Не можу…
Степан оглянувся на юрбу, яка весело гуділа і тикала пальцями на поваленого в багнюку Володьку, присів і тихо, з запалом, заговорив:
̶ Я допоможу тобі розігнати це дебільне стадо, але ти повинен встати і опанувати собою, зібрати (всі свої) сили, аби достойно відповісти. Ти повинен першим кинутися в бійку, аби відстояти (свою?) честь. Першим, брате, а я тобі (обов’язково) допоможу.
̶ Я не можу, – Володька засмикався(, немов у конвульсіях,) і сльози (жалю) (густими потоками - наскільки "густі" його сльози? Наче кисіль?) полилися з (його) очей. – (Я не можу)… вдарити…
̶ (Ти) не можеш (вдарити? …Ти не можеш вдарити), – Степан (враз) замовк, аби вгамувати (свою - щоб ви були здорові) лють, яка з новою силою спалахнула в (його) очах, – (а…) А(ле) (язиком) плескати нісенітниці (ти) можеш? Кпинити(ся???) здалеку (ти) можеш, а коли втікти не зміг, то вже й сил (забракло=нема) на достойну відповідь?
̶ Я не думав, що він образиться на порівняння з його рудим котом… Адже вони так схожі… Обоє мордаті і (обоє) нахабні… Я не думав, що за це він (може вдарити=ударить)… (Побити…) – схлипував Володька і, таки опанувавши (свій) переляк, почав вилазити з багнюки. – Але я не хочу битися… Не можу…
̶ Ану тихо (=Ша!)! – Степан випростався і гарикнув на юрбу підлітків, і вони (враз) замовкли, зваживши на (його=а чиї ще?) величезні кулаки )(="кулачища", можливо?). – Всі розійшлись (=геть?)! Щезли! Кіна не буде! – і до брата: – Заспокойся. Я допоможу.
Дома мати мовчки наповнювала балію гарячою водою. Жодного слова не сказала, поки зарюмсаний Володька, виправдовуючись, стягував (із себе) мокрий і брудний одяг. Та коли Володька всунувся в балію і застиг, очікуючи, що мати почне мити його, вона нахилилась і (сухо) проговорила:
̶ Тобі вже десять (років). Подумай про це, – поклала рушник і чисту білизну на стільчик, і пішла з літньої кухні, грюкнувши дверима.
Володька знову залився сльозами (жалю до себе) і почав (незграбно) льопатися водою, аби змити (з тіла) бруд, водночас малюючи у (своїй?) уяві скорботні картини (, в яких= двокрапка) він лежав на смертному одрі, весь понівечений і у(=-в) кривавих ранах після смертельного зіткнення з ордою вуличних забіяк, а мати тяжко побивалася за ним і голосно каялася, що не встигла полюбити (свого?) синочка і захистити його від лихої напасті. (Все це має бути в теперішньому часі).
А ввечері батько (люто) шмагав Степана (старим) шкіряним паском, бо селом швидко розлетілася (різними?) чутками мова про бійку Володьки з гоноровим сином бригадира. Говорили різне, а до батька дійшла версія, що Степан спочатку(=спершу?) підбурював Володьку до бійки (на бійку?), а потім стояв осторонь і задоволено дивився, як Слєдзь товче (його) брата. Втомлений тяжкою роботою і постійними випивками на тракторній бригаді батько не став розбиратися у(в) деталях (події).
̶ Ти найстарший! – кричав батько, шмагаючи по спині Степана. – Ти повинен захищати (своїх) братів! Як ще вам донести, що ви брати, що ви (маєте бути = тире) одним цілим?!
Маленький Дмитрик з ревом чіплявся (=ревів і чіплявся) за батькові ноги, аби зупинити його, а Степан стояв непорушно, прикусивши губи(=губу), аби не закричати від болю. Мати тихо(, немов у лихоманці,) тремтіла біля печі, ковтала сльози і(та) боялася бодай якимось словом спровокувати ще більшу злість чоловіка. Але (невимовний- господибожетимій...) біль за сина (швидко) накопичувався і (враз) переродився в (потужну) силу, яка(=що) зламала віковий жіночий страх. Вона тигрицею кинулася до(=на) чоловіка, вихопила (з міцних рук) пасок, підхопила на руки переляканого Дмитрика і повела до світлиці побитого Степана. Батько від несподіваного опору немов отямився від люті, якийсь час ошелешено стояв (по)серед кухні, (затим) висмикнув з кишені цигарки і прожогом вибіг з хати. На очманілого Володьку, який сидів на ослоні біля печі, ніхто й не оглянувся. А Володька, залишившись наодинці, відчув (невимовну) тугу. Йому захотілося, аби батько зайшов (оце) до хати і відлупцював його тим само важким шкіряним паском, а він стоячи, як Степан, витримав (би ті) побої. Але ніхто не заходив. Навіть Місяць, (на мить?????) заглянувши у вікно, наштовхнувся на Володьку і (гидливо) закрився хмарою. «Це кінець! – виринуло з глибин (розбурханої) уяви. – Ти нікому не потрібен, (бо ти) бридкий боягуз! Іди зараз же в гори і згинь там!». І Володька пішов.

[Дозвольте тут і зупинити коректуру]
Останній рядок має бути (на мій погляд): "А в цій теці лежать не секретні документи, а чистий папір… Такі от реалії життя". (Ммм. "Такі от реалії життя"- також, здається, послаблює).

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.041666984558105 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати