Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: ПЕРЕД СУДНИМ ДНЕМ-10, автор: Володимир Ворона)

© Михайло Нечитайло, 12-04-2020
Ковтнув оце обидві частини, бо давненько не заходив на ГАК. Не буду вдаватися в детальні рецензії, бо, певно, що вже багато сказав раніше, й думку свою не зміню. Але дещо доточу - читаючи попередню частину, згадував уже читані батальні сцени з "Відступника". Уміло й захопливо - однозначно. Але мене чомусь повсякчас при прочитанні минулої частини гризла думка - люди, а за що ви кладете гори трупів? Степу вволю, трави вволю, сонця теж, жайворонки щебечуть, вітерець пустує - а ми бємося, а ми товчемося, а ми ріжемо горлянки й топимо братів у річках. Хай вовк убиває лань, бо не вбивши, не виживе. А ми за що вбиваємо, коли голод у груди не стукає? Ні, це не закид автору, це закид роду людському. Бог дав нам розум, але вивів нас до нього з того світу, де боротьба за виживання - головне. І ми ніяк не можемо усвідомити, що виживати можна не тільки в борні, а й у єдності зі світом теж. І що головне - спонукав мене до цих відчуттів парадоксу людського існування якраз текст твору. Не конкретно та частина, хоча й вона теж, бо й у ній побоїще, смерть і гори трупів знаходяться на фоні неперевершеної природи. А всі історичні твори Володимира Ворони. Не знаю, чи усвідомлює це автор, але він продукує в роздуми оцей весь дисонанс між світом, який даний нам у життя, і тим, що ми в ньому творимо. Хто захоплюється виключно батальними сценами чи там суто сюжетною лінією, може, цього й не примітить, а я от чи то читаю неправильно, чи очі маю якісь косі, що не в той бік дивляться, але повсякчас плачу душею та кричу безголосо - люди добрі, що ж ми коїмо, коли можна жити й радіти, жити й радіти. Відповіді, звісно, немає, бо її за тисячоліття ще не знайшли, то куди нам братися, але так гірко робиться на душі від нашого глупства, даного від пращурів-звірів, котре й розум пересилити не годен, що ніби вживу відчуваєш приреченість людського племені, як тих колишніх динозаврів, на вимирання, коли не схаменеться в найближчі століття. Бо татари рубали шаблями й усіх перерубати годними не були, зараз же рубати можна з усіх боків - від ядерного до приручених, але волелюбних та непокірних мікробів. От що можна вичитати серед батальної сцени з далекого минулого - за що автору, як нині кажуть, респект, а по-моєму, то просто велика дяка, що, описуючи бійню, лишає простір не тільки для потоплення в крові, а й для думки - а задля чого моря тої крові?
З повагою М.Н.
  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49338603019714 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …