Для мене вступна частина виразно пародійна, тому всерйоз сперечатися тут справді не випадає. Зазначу тільки, що особливих протиріч в ній, як на мене, немає. Певна парадоксальність – так, куди без неї, вона й дає потрібний пафос. Хоча протиріччя теж було б на своєму місці – як провісник того, що зеноН скаже вкінці, адже зрозуміло, що будь-яке писання є справою рук людських, а людина, як він справедливо зауважує, і є головним протиріччям світу.
Стосовно витівки дівчини це звичайна поведінка звичайної умовної онучки, яка знає, що треба сказати, коли старші пригощають, а ще краще знає, що з –абою їй зійде з рук те, що з іншими так просто не минеться. Інша справа, що мені не вдалося передати це так, аби це не викликало питань.
З розділовими знаками й загалом з синтаксисом справді все поки важко, старався бути охайнішим, але у всіх варіантах писаного примудрився прогледіти те тире, що ви наводите – дякую, принаймні одним зайвим тире зараз стане менше.
Ім’я дівчини починається з рядкової, аби максимально збільшити шанси прочитання імені з наголосом на останній склад, щоб воно не скидалося на окличний відмінок, ім’я ж старого так пишеться вже просто для графічної симетрії. До того ж обидва персонажі для мене були виразно позаісторичні, певні віддзеркалення людей справжніх, тому дозволив собі таку вільність з оберненням прописних букв.
«Фініки» замість «фінікові» не підходить тому що сливи саме «фінікові» - з перської хормалю перекладається як фінікова слива.
Останнє ваше зауваження я не зовсім зрозумів – кінець оповіді ведеться від першої особи саме дівчини. В цьому уступі повторюється іншими засобами те, що відбулося у тексті раніше, тому що сафійЄ, згідно поради, ділить (попередній текст) розсікає його вздовж й отримує те саме, але складене наново, по-новому відображене – отримує новий (чи, принаймні, інший) стиль
