Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: З України, з любов'ю., автор: Попович Роман)

Ессе, як на мене, має гарні пасажі, але містить також ряд алогічностей і концептуальних вад.
Початок хороший, а далі йде «Без розчарування він так і буде вважати, що крики «слава Україні!», любов до борщу, сала і самогону – це і є любов до України.»
Це надмірне спрощення і навіть примітивізація. Можна і без розчарування вважати, що любов до України це де-що інше, обійдуся без прикладів.
Далі. «Добре любити Україну, проживаючи десь в Лондоні чи Парижі. Ну, принаймні, десь у польській глухомані, де ти збираєш полуницю, тебе переповнює меланхолія за «садком вишневим коло хати», безмежними степами, високогірними полонинами і таке інше. Залежно від індивідуальних смаків.»
Українці, що виїхали за кордон, поділяються на три групи. Перші намагаються забути Україну, як минуле, що заважає їм жити у новому суспільстві, не навчають дітей мови, традицій. Другі мають доволі нейтральне ставлення, Україна в них живе радше за інерцією. А треті активно створюють там осередки української культури, відповідно виховують власних дітей, відправляють в Україну траки з гуманітарною допомогою. І отак активно любити Україну не зовсім легко. І от саме їх Україна дуже розчаровує, коли, скажімо, масово голосує за телевізійного персонажа, зливаючи, грубо кажучи, в каналізацію те, що так важко давалося останні роки.
Ну, і ще таке: «Але, подалі від постмодерних краєвидів із скла і пластику, там де закінчується географія, а за одно і дороги, у численних містечках і віддалених селах, живуть інші люди. ... Але, життя показало, що саме вони є та «сіль землі», не визнана еліта чи то пасіонарії, які в час найбільшої небезпеки довели свою любов до батьківщини. Вони стали добровольцями і волонтерами, вони збирали гроші на бронежилети і харчі для української армії тоді, коли усі інші по старій українській звичці лили крокодилячі сльози над гіркою долею України і екзальтовано кричали, що усе пропало.»
Цей фрагмент резонує зі старими народницькими міфами про простий народ (а у Вас ще й виключно із віддалених місцевостей) як носія особливих чеснот, глибинної мудрості, одним словом «народ-богоносець». Радянська ідеологія продовжила цей міф уже в комуністичній обгортці. Цей міф викликає великий скепсис. По-перше, добровольцями і волонтерами ставали і жителі великих міст та столиці: бізнесмени, лікарі, вчені, художники, письменники, а не лише так звані «прості люди». Ну, а вати серед останніх теж вистачає. Ну, і так звані «прості люди» попри те, що вони є носіями етнічних ознак і базовим людським ресурсом нації, багато чого не розуміють, легко піддаються маніпуляціям, їх не так складно дезорієнтувати і використати у не найкращих цілях (останні вибори цьому наочна ілюстрація). Тому, як на мене, справжньою сіллю цієї землі є її інтелектуальна еліта, власне, її патріотична частина.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.044288158416748 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати