Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Співзвучний мені

(Рецензія на твір: ****2, автор: Яків )

хід Ваших думок. На початку, коли читала про «масткі чорноземи» та «паруючі весняні поля», думала, що твір Ваш на цьому й стоятиме – ностальгії за благословенними часами селянської України і народного світогляду, згідно з яким: «Людина, народжена біля землі і має бути біля землі». Як багато українці втратили через це! Сучасні історики звертають увагу на те, що в критичну епоху початку 20-х рр., коли стояло питання – бути Україні чи ні, -- цілі загони українського війська кидали зброю і спішили назад до своїх сіл, бо там «роздавали землю», а це для них було головне. Це ті самі селяни, яких через якийсь десяток років виморили голодом або вивезли до Сибіру. Таке ж було ставлення до освіти дітей, до одруження й сімейного життя. Головне було – мати якнайбільше землі, щоб довіку на ній працювати.
Дуже близькі мені Ваші міркування про неповагу українців до сімейної, родової чи історичної пам’яті. Немає цього в наших традиціях, і все тут!
З повагою, Вікторія
«...непохитно вірячи, що найбільша подія людства ‒ це революція в сімнадцятому році, а до неї все на світі було неправильним. А якщо неправильним, то про що питати?» -- саме так і думалось в молоді роки.
У реченні «Що побиті страшними проваллями пам’яті...» треба, щоб був якийсь підмет. Можливо, «Роки, що побиті...».
«...ця дідова істина перевершувала пласти нашого чорнозему і товщі часу» -- тут, мабуть, потрібне інше дієслово.
«...на шляху до землі» -- мабуть, «на шляху до придбання землі» або ще якось.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.043317079544067 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати