М-м-м-м-м…
Перекручуюся з боку на бік. Очі не хочуть відкриватися, але бачать перед собою простір, начебто невизначений. Сонні пальці тягнуть ковдру на оголену спину, але ковдра вмить сповзає. Тоді руки лінивим порухом шукають її позаду тіла. Знаходять. ...

Не пройшло й п’яти хвилин коли Іван Іванович з усією повагою галантно відкланюється та дякує за частування, взуває черевик і йде. І вже в самих дверцятах каже:
– Мирославочко, я днями до вас забіжу, то ми неодмінно поспілкуємось.
– Добре-добре, буду рад...

–  Славочко, дай мені білетики, а то вже скоро гроші треба ділити…
– Зараз… хвилинку…
Вхопила сумочку і враз згадала, що білетики в книжці, а книжку подарувала жінкам з якими їхала в поїзді. Ну, як же так – думаю, – як можна бути такою не зібраною.?
– ...

Чоловіки у чорних шкірянках,
тугою широкоплечістю розбиваючи на гамуз
велику теорію економії життєвого простору -
вигадану борцями з курінням, коханням і капіталізмом…
Ось вони йдуть – повагом, спілкуючись невідомою мені
мовою жестів і таємних знаків...

Моя кохана, моя нежабо, моя царівно...
Під ростоміром прокруста-часу і ми нерівні –                      
я троха нижчий чи недалекий, чи просто сліпну.                              
Невже не жаба а ти, царівно, мені потрібна?                      
...

Крига тобі не личить,
хоч ти і королева.
Тупнеш ногою тричі –
скреснуть обави древні.    
Рушать льоди – не бійся
серцем не сніговіти.                            
Я на земнім обійсті
ждатиму первоцвітом....

                  
   ...                      
...

Так чи так – ця діра тут надовго, Алісо,
і тобі в неї падати ще не раз, і напевно не два…
Щодо кролика…
вшився, як водиться, лісом,
записавши на тебе усі спадкоємні права.
Тож танцюй – ти отримала те, що хотіла:
чаювання під липами, дивне життя навп...

1. Тарнополь
Натужно вивергаючи пару, старий локомотив порівнявся з будівлею вокзалу. Врешті, ніби придивившись уважніше до величезної вивіски "Tarnopol", заскреготавши гальмами, вкляк, зітхнувши на повні свої залізні груди. Не зважаючи на обідню пору, н...

Критично несконсолідоване суспільство,
Ми нацією, мабуть, ще й не стали:
Вже триста літ під гнітом бузувірства,
Вже розгубили вільнолюбства ідеали.
І чим мій тільки з «братом» не ділились?
І землі віддали, й моря обидва.
А це вже й до душі, до серця...