Данило підприємствував, хоча логічно йому було б займатися фермерством, тому що мешкав на віддаленому від великого міста хуторі. Організував розвезення сусідніми селами хліба і до хліба, а водночас і книжок ― як змалку затятий читач. З дитинств...

(Події твору відбуваються в 1995 - 1997 роках).

Закупив Петро насіння, посіяв свою надію. Гектарів зо два поля вділив під ячмінь, аби було чим свиней годувати, а все інше - кавуни, кавуни.
Зійшли рядочками, як під шнурочок сіяними. Виставили свої цупк...

Вони причвалали до Надійки. Її батьки знову були у від'їзді. Дівчина запровадила його у ванну.

Орест увесь спітнілий, мокрими, хоч викручуй були  шкарпетки, що вже казати про майку, сорочку, труси?..

- Скидай усе! Кину в пралку.  Теж Надійка примус...

Петро Шелюк постукав у двері і ступив до кабінету. Незгасима жура і невідкладна потреба гнали його до цих апартаментів – доньці негайно потрібно було робити операцію, а коштів на це не вистачало. Єдина надія – рідний колгосп в особі його голови правління ...

- Ось бачиш цей пасок? Звичайна пов’язка на голову, - він простягнув мені непримітну трикотажну штукенцію, - але всередині – мій винахід.
- Всередині? – я почала приглядатися до темно-синього паска, намацуючи пальцями натяк хоч на якийсь винахід. Там спр...

Вона впевнена, що поблизу море. Не бачить його, але відчуває сонний шепіт солоної води, як навчилася відчувати серцем природу рідної домівки. Навколо – неосяжний океан бірюзової трави, молодої і ніжної, наче рання весна. Безкраїй степ Сейіт-Елі, а за ним,...

Зимова дорога – це як кара для грішників. Мерзлота, лід, сніг – куди не ткнись, усюди слизько. Як у житті нашому. Але треба їхати, не дивлячись ні на що. Бо треба. Як і жити, між іншим.
Паторжан Борис Ількович тиснув на акселератор. Поспішав. Раніше посп...

         - Чого ти боїшся? Іди сюди, я  допоможу вибратись. Ну, ходи  …, - Аня ніяк не могла вигнати собача, що  забрело до двору.
Мале, кошлате, з переляканими очима, забилося в куточок, а вийти не наважувалось. Хіба ж могло?  Рекс підкреслював свої нез...

День як із листівки, тридцять перше серпня. Пронизливе, до нереальності синє небо висить над придавленою післяобідньою спекою набережною. На годиннику майже четверта. Голос, невиразний, як зі сну, монотонно виводить приспів у якомусь із вуличних караоке; ...

Навесні люди здебільшого керується почуттями, а не розумом, тому і вчинки їх ідуть від самого серця.
- Все! Баста! З завтрашнього дня я починаю нове життя! Цієї погані більше в рот не візьму, - сказав, як відрубав, Гришуня Порохня на призвісько Кульгав...