- Я зовсім тебе не розумію, - чоловік дивиться на мою напівзібрану валізу, наче на шкідливу комаху, котру потрібно розчавити.  Бажано, негайно.
Опускаю голову. Що йому казати? Сама себе не розумію. Завжди боялася ось-так зриватися з місця. Навіть наймен...

Мама завжди мала ключі від Галиної квартири. Ще з часів, коли вони з татом придбали цю квартиру для доньки-студентки. Тому приїздила без попередження.
Спочатку мама поставила майже посередині передпокою велику сумку, потім повернулася зачинити за собою д...

Петро Гнатович Гребигора, прийшовши двадцять років тому на колгоспні збори в ранзі зоотехніка й завфермою в одній особі, мав на гадці одне – випити після зборів, як зазвичай, гарний могорич. Але повернулося інак. Тодішній голова, намагаючись догодити селя...

Зустрічалися таємно. Я навчалася в університеті на дизайнера, Ігор перейшов на роботу до школи мистецтв. Бачились на зйомній квартирі у кінці міста. Маленькому затишному кубельці, звитому двома закоханими серцями, спорідненими душами. Він торкався мене та...

Люта ненависть до керівника сільгосппідприємства Івана Рекуна терзала душу Петра Паливоди. Бо було за що. Ще покійний доброї пам’яті Терещенко Віталій Онисимович, тодішній голова колгоспу, возвів двадцятип’ятирічного Паливоду в ранг колгоспного комірника....

- Не називай її імені.
- Але ж Аня…
Жінка схопила зі столу чашку та з розмаху розбила її об підлогу. На білій плитці розбризкалися залишки кави.
- Ні, - вже виважено, знову опанувавши собою, промовила вона.
Її син, хлопчисько років дев'яти, не більше,...

Щось років зо два тому, ще за царя, до революції, Свирид з батьком привезли до міста на торги двох забитих кабанчиків. Тоді ж якась підстаркувата, зсушена та коричнева, ніби узварна груша, циганка причепилася, мов затята: «Дай та дай шматочок сала». Батьк...

Наполегливий Шопен увірвався в сон, нахабно вириваючи моє тіло із млосного заціпеніння. Навпомацки знайшовши мобільний, кілька секунд я його душила, вимикаючи звук. Позіхнула, випросталась, натягуючи на спину шовкове простирадло. Змусила себе розплющити о...

Це був справді гарний дім на околиці Львова для однієї родини, але тоді, у шістдесятому, коли наша сімейка повернулась з десятилітнього політичного ув'язнення з удмуртських таборів, самі його не годні були викупити, то ж купили на спілку зі Стаховим - тов...

    П’ятого квітня о третій вечора, я втратив повагу до перукарів. А потім ще раз – о третій п'ятнадцять, коли він збрив залишки мого волосся.
    Скільки треба юнаку сімнадцяти років для щастя? Резинка, що перетягує довге волосся, книга з мореплавства, ...